#GoKyivдоповідає Останні заяви Зеленського і Путіна виглядають як різке зближення риторики про переговори, але по суті це не сигнал до швидкого миру, а черговий етап політичного і військового тиску.Зеленський публічно вийшов із ініціативою прямих переговорів із Путіним і навіть оприлюднив відкритий лист, де прямо пропонує зустріч для обговорення завершення війни. Українська позиція при цьому залишається такою: переговори можливі тільки як рівний діалог, без ультиматумів, і з участю міжнародних партнерів як гарантії безпеки. Окремо підкреслюється ідея припинення вогню на час переговорів та обговорення гуманітарних питань, включно з обмінами.Путін у відповідь також заявляє про готовність до переговорів, але фактично прив’язує їх до визнання “реальності на землі”, тобто контролю Росії над окупованими територіями. У його риториці одночасно присутні два сигнали: з одного боку — готовність до дипломатії, з іншого — впевненість у військовій перевазі та продовженні війни як інструменту досягнення цілей. Кремль продовжує наполягати, що Україна має піти на компроміс, який по суті означає політичне закріплення результатів війни.Якщо подивитися на ситуацію в цілому, то зараз переговорна тема використовується обома сторонами не як реальний механізм завершення війни, а як інструмент впливу. Україна демонструє готовність до діалогу, щоб посилити позиції перед Заходом і показати відкритість до миру. Росія — щоб закріпити свою позицію і просунути ідею, що “війна вже завершилась фактично, залишилось лише визнати це юридично”.На цьому етапі головний конфлікт не змінився: питання територій і умов безпеки залишаються повністю нерозв’язаними, і саме вони блокують будь-який реальний прогрес. Тому навіть при активній публічній риториці про переговори, ситуація більше схожа на підготовку до довшої фази тиску, ніж на наближення до швидкого миру.