Хлопця із позивним «Зрячий» ми зустріли на навчальному полігоні. У той момент відбувалися заняття з холостіння, і він вирізнявся зацікавленістю та ініціативністю. Він більше за інших ставив уточнювальні запитання, проявляв ініціативу щоразу, коли потрібно було виконувати завдання в парі.Юнакові лише 18 років. І на перший погляд здалося, що причина такої активної позиції – у віці. Але, поспілкувавшись із «Зрячим», ми зрозуміли: справа дещо в іншому.Хлопець із Миколаєва, там він народився і виріс. Як і більшість, закінчивши школу і вступив до вишу.«Я пішов навчатися на майстра з технічного обслуговування та ремонту залізничних вагонів. Не стільки через бажання, скільки тому, що так треба. Втім, уже за чотири місяці я зрозумів, що це не моє, і згодом полишив навчання. Усе було добре: гарні викладачі, цікаві заняття. Але я хотів іншого – ще з шостого класу думав про армію. І навчання в коледжі моє бажання тільки підсилило». За словами юнака, ще під час навчання він активно стежив за діяльністю різних бригад, вивчав відгуки, шукав інформацію про умови служби. А коли досяг повноліття – заповнив заявку на сайті 152-ї бригади.«Мені передзвонили майже одразу. Розмова з представником бригади була змістовною – отримав розлогі відповіді на всі свої запитання. Мені хотілося приєднатися до війська якнайшвидше, тому вже за кілька днів я підписав контракт. Мама не намагалася мене переконати. Вона знає мій характер – мене не зупинити, не переконати. До того ж вона на власні очі бачила, як я захоплююся військовою тематикою: книги, документальні фільми. У мене навіть є колекція моделей військової авіації та автомобілів». Підписавши контракт, «Зрячий» кілька днів провів із побратимами в підрозділі – знайомився, спілкувався, з цікавістю розпитував усе, що стосується майбутньої спеціальності. Далі – базова військова підготовка, адаптація та фахове навчання.«Мене щиро вразили люди, з якими я зустрічався в бригаді. Дуже відкриті й доброзичливі. Що стосується навчання – я у захваті від підходу. Багато практики, завжди ретельно пропрацьовуємо помилки, постійно закріплюємо матеріал. Як у підрозділі, так і тут, на полігоні, завжди допоможуть і підтримають. Підсумовуючи, скажу так: ставляться з добром». І дійсно, у нашій бригаді людяне ставлення, підтримка та братерство завжди на першому плані. Бо будь-який підрозділ – це насамперед люди, з яких він складається. Ми прагнемо створити доброзичливу атмосферу, аби служба була емоційно комфортною. І завжди раді бачити нових воїнів у нашій сім’ї.На питання про страхи й мотивацію хлопець відповідає по-дорослому стримано:«Нам казали на навчаннях, що не страшно тільки йолопам, тому без сорому зізнаюся: лячно. Але мій прадід зміг прогнати ворога з рідної землі – тож і я зможу. Вірю, що ми знищимо супостатів, переможемо й будемо квітнути».