(прововження)Що там такого? У вступі Карлос Ейре займається апологетикою свого підходу — думаю, це реакція на анонімні рецензії рукопису. Книга присвячена левітації та білокації, і автор пише про них як про факти, тобто не ставлячи їх під сумнів. У той самий час він ставить під сумнів сам принцип сумніву (!), використовуючи це як виправдання того, що він не сумнівається в реальному існуванні левітації та білокації. На мій погляд, це абсолютно невиправданий підхід.Що ж у книжці? Автор фактично переповідає житія католицьких святих (чоловіків і жінок). Робить він це дуже некритично, хоча подекуди демонструє, що загалом розуміє, як ці тексти можуть функціонувати (посилаючись на інших дослідників). Але він категорично відмовляється навіть спробувати засумніватися в адекватності джерел. Наприклад, Карлос Ейре зазначає, що ґрунтується на агіографічній літературі, написаній людьми, які прагнули переконати читачів у святості своїх героїв. Що робить автор книги? Нічого. Він просто переповідає ці джерела. Те саме стосується документів Інквізиції, хоча Ейре і зауважує, що рішення Інквізиції могли ухвалюватися під політичним тиском. Але думаєте, що ця теза якось вплинула на «сюжет» книги? Абсолютно ні.Який же мій вердикт? Автор зробив лише перші два кроки — зібрав матеріал і впорядкував його. Наступний крок — аналіз матеріалу — здійснено не було.