КаКаШыБыЗы | Вчора був останній день мого піврічного стажування в United States Hol...

Вчора був останній день мого піврічного стажування в United States Hollocaust Memorial Museum. USHMM відрізняється великою кількістю програм для дослідників. Багато моїх друзів та колег побували на інших fellowships (найпопулярніший - 8 місяців роботи в архівах музею) і написали книжки та захистили дисертації по Голокосту. Спеціально для таких людей, як я, які не можуть присвятити дослідженню 8 місяців, USHMM пропонує віддалене стажування. Шість місяців я мала дистанційний доступ до оцифрованих матеріалів архіву, а це тисячі свідчень людей, що пережили Голокост! А ще на тиждень я повинна була приїхати до Вашингтону і працювати з тими матеріалами, які не оцифровані. Крім того, всі fellows мали робити презентацію своїх досліджень. І оце дуже круто, бо навіть якщо ти не займаєшся напряму дослідженням Голокосту, то почути про те, які сфери досліджують інші люди – надзвичайно цікаво! Звичайно, я була (як завжди) білою вороною зі своїм релігієзнавством, бо переважна більшість дослідників історики. Але я вже звикла :)Сьогодні я ще у Вашингтоні, просиділа 3 дні в бібліотеці музею, а вчора доїхала до власне їхнього архіву. Це окрема будівля in the middle of nowhere (мій чоловік вчора довго слухав мої скарги з приводу того, як страшно їхати у Вашингтонському метро абсолютно одній – див. фото), яка спеціально побудована для зберігання артефактів та документів. Вчора я навчилася працювати на microfiche reader (див. фото). Це просто магія – дивишся на малюсенькі фото сторінок мемуарів, а потім зберігаєш собі ті мемуари в пдф форматі з дууууже високою якістю! А ще я тримала в руках ксерокси рукописних свідчень про Голокост в Україні, написані євреями десь у 1990х роках. На жаль, вони не підходять для мого дослідження, але просто бачити різні почерки та читати як по-різному люди описують свій досвід – надзвичайно круто" В друкованих мемуарах якось відчувається відшліфованість оповіді, а в цих 2-3-х сторінках тексту відбувається біль та навіть невміння висловити словами той трагічний досвід. В кожному свідченні зазвичай ще писали, де людина живе, і бачити назви знайомих вулиць Києва (Саксаганського, Костельна) було трохи боляче…Які підсумки? По-перше, fellowships – дуже крута штука, бо це реальна можливість заглибитися у дослідження та ще й познайомитися з іншими дослідниками та дослідницями і дізнатися багато нового і цікавого. Тому якщо вам колись потрапить на око можливість бути десь fellow, не зволікайте, подавайтеся! По-друге, читати книжки по 6-8 годин на день – можливо і надзвичайно приємно! Коли не треба працювати і думати про те, чим годувати родину ввечері, сидіння в бібліотеці перетворюється на відпочинок та насолоду, а не роботу :) Як я написала своїй колезі на днях, коли вона запитала як я там у Вашингтоні – I’m having the time of my life!