​Неповний робочий час: чи потрібне погодження з працівником?

Відповідно до ст. 56 КЗпП неповний робочий день або тиждень встановлюється за угодою між працівником і роботодавцем – як під час прийняття на роботу, так і згодом. Це означає, що роботодавець не має права самостійно, без згоди працівника, змінювати режим робочого часу на неповний.

Водночас закон передбачає випадки, коли роботодавець зобов’язаний задовольнити прохання працівника:

✔️ вагітної жінки;
✔️ жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю;
✔️ особи, яка доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.

У цих ситуаціях роботодавець повинен встановити неповний робочий день або тиждень. Оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Для керівників бізнесу важливо враховувати кілька аспектів:

✔️ зміна режиму робочого часу має бути погоджена з працівником і оформлена документально (заява працівника, наказ роботодавця);
✔️ неповний робочий час не обмежує трудові права працівника – він зберігає право на щорічну відпустку повної тривалості, соціальні виплати та інші гарантії;
✔️ встановлення неповного робочого часу може бути інструментом гнучкого управління персоналом, але лише за умови дотримання вимог законодавства.

⚠️

Таким чином, одностороннє рішення роботодавця щодо переведення працівника на неповний робочий час є неправомірним. Ключовим залишається принцип домовленості сторін та дотримання прав працівників, визначених КЗпП.

Держпраці