​Переведення працівників в іншу місцевість: про що слід пам’ятати роботодавцю

Загальне правило з переведення здійснюється відповідно до ст. 32 КЗпП і ст. 3 Закону № 2136-IX. Переведення працівника на роботу в іншу місцевість можливе лише за його згодою. Інша місцевість – це інший населений пункт за адміністративно-територіальним поділом. У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених ч. 3 ст. 32 та ст. 103 КЗпП, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.⚠️

У період воєнного стану (ст. 3 Закону № 2136-IX) роботодавець може перевести працівника без його згоди, якщо одночасно виконуються умови:✔️ переведення необхідне для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій,  а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей;✔️ робота не протипоказана за станом здоров’я;✔️ не відбувається переведення в місцевість активних бойових дій;✔️ оплата праці – не нижче середнього заробітку за попередньою роботою. Переведення без згоди працівника може вважатися законним лише при дотриманні зазначених вище умов. Гарантії та компенсації при переїздіПрацівнику відшкодовуються (ст. 120 КЗпП):✔️ вартість проїзду працівника і членів сім’ї;✔️ витрати на перевезення майна;✔️ добові за час дороги;✔️ одноразова допомога працівнику і кожному члену сім’ї;✔️ зарплата за час зборів і облаштування (до 6 днів) + за час переїзду. Такі виплати – це мінімальні державні гарантії (ст. 12 Закону № 108/95-ВР). У свою чергу, колективним і /або трудовим договором  можуть передбачатися додаткові порівняно з чиним законодавством гарантії. Якщо працівник відмовився від переїзду? Це законне право працівника. Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці є підставою для звільнення працівника за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП. У такому разі працівнику виплачується вихідна допомога – не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП). Джерело: Держпраці