🆕 Стандарти доказування під час розгляду клопотань по запобіжних заходах в контексті прецеденту «Рідкодубський та інші проти України»✍🏻 «Фундаментальне питання, яке сьогодні гостро стоїть перед вітчизняною юридичною спільнотою, полягає не стільки в суворості закону, скільки в стандартах доказування, які перетворюють абстрактну можливість ризику на юридичний факт, достатній для позбавлення людини найціннішого активу — свободи.Подією, що змушує нас знову повернутися до глибокої, безкомпромісної ревізії цих стандартів, стало чергове «табличне» рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України. Цього разу це рішення у справі «Рідкодубський та інші проти України» від 22 січня 2026 року. Це рішення не є просто черговим актом міжнародного судочинства, який констатує статистичне порушення прав людини. Це, по суті, діагноз системній хворобі вітчизняного кримінального процесу — звичці підміняти докази припущеннями, а індивідуальний підхід — шаблонними, «гумовими» фразами, що кочують з ухвали в ухвалу роками.Справа, яка об’єднала скарги кількох заявників, серед яких фігурує і колишній суддя Олексій Тандир, стала лакмусовим папірцем, що проявив (чи вкотре підтвердив) критичну вразливість нашої системи правосуддя: нездатність держави переконливо, фактологічно, а головне — індивідуально обґрунтувати необхідність тримання особи під вартою протягом тривалого часу», — наголошує в статті Богдан Глядик, адвокат, «Адвокатський ЦЕХ»