В ТЦК Рому здала дружина. Вони посварились і вона, твердо притримуючись давньої української традиції йти на принцип до кінця, сама не помітила, як позбулася не лише опонента в спорі, а й, власне, чоловіка. Враховуючи, що вона працювала на держслужбі і мала звʼязки, все пройшло оперативно. Ну ви знаєте, як чітко вміє діяти система, коли починає бачити в людині проблему. Виклик долі Рома прийняв стоїчно, зібрав речі і поїхав на БЗВП. Невдовзі дружина охолоне, покається, почне вибачатися, пропонуючи повернення йому цивільного статус-кво, але Рома залишиться невблаганним. У навчальному центрі ми товаришували - один взвод, одне відділення, один намет. Допомагали один одному долати затяги, морози та епідемію пневмонії, яка на різних етапах викошувала до 70% особового складу. Рома - дуже хороша людина - доброзичлива, емпатійна. З субʼєктивних мінусів - любов до естради та кінопродукції пострадянських країн, а також легка промитість тікточною «всенетакоднозначністю», проте нині це дуже розповсюджена хвороба. Але загалом людина - топ. По завершенню підготовки нас розібрали по різних підрозділах і з тих пір ми не бачились. Невдовзі на зміну навчанню прийшла практика, а намети на Житомирщині змінили посадки на Донбасі та Запоріжжі. Війна поступово проростала вглиб нас, відкриваючи нові грані та іпостасі, саму можливість існування яких ми ніколи не могли й уявити. Піраміда Маслоу, необачно перевернута прогресом догори дриґом, на війні поступово поверталася до свого первозданного вигляду. Одного разу, працюючи в бліндажі, я почув наверху гучні крики. Глянув у камеру спостереження і побачив біля входу чоловіка у дивній формі. Загалом нашу позицію важко назвати густонаселеною і чужі тут зазвичай не ходять, якщо не рахувати кількох представників інженерних військ, які тут так давно, що фактично зрослися з ландшафтом і більше схожі на лісових духів. Монументальні, до речі, люди, дуже поважаю. Як і всіх військових, нас інструктували на рахунок позаштатних ситуацій, зокрема візиту людей у дивній формі. Інструкція проста: здається в полон - береш у полон, не здається - стріляєш. Схопивши автомат, я вистрибнув з бліндажа і побачив Рому. Виявилось, вони з побратимами приїхали сюди працювати, вже заселилися у закинутий колишніми суміжниками бліндаж і, як порядні люди, прийшли знайомитись з сусідами. Дивною формою виявилась рибальська футболка Роми. Про смаки не спорять - особливо на фронті. Рома, схудлий та засмаглий, із захопленням розповідав, як вони вбивають п***рів і загалом виглядав дуже вмотивованою та щасливою людиною, яка нарешті відкрила життя за межами побутової рутини. Тепер ми знову сусіди. Воюємо на одному напрямку, в одній посадці. І нехай наше життя протікає у норах посеред розйобаного кабами лісу, ми чітко розуміємо, що ми тут робимо, для чого і, що головне, заради кого. Напевно, можна сказати, що ми щасливі люди. Так. P.S. Дружину Рома не пробачив. Розлучення триває.Підтримати канал 🤝YouTube | Telegram | Instagram | Facebook | Threads | X Долучитися до закритого каналу і чату 👈