Учора ми працювали на місцях уражень. Дуже багато скарг від людей. У Києві – десятки тисяч працівників КМДА, департаментів, комунальних підприємств. Але до людей ніхто не прийшов. У кращому випадку – лише в перший день, зробити фото. Усе вкотре закривають районні комунальні служби, волонтери, військові.Де директори департаментів, у підпорядкуванні яких сотні підприємств, мільярдні бюджети та тисячі працівників?Ці люди мають реальні ресурси – техніку, людей, інструменти – і прямий обов’язок діяти. Але вони навіть не намагаються з’ясувати, що відбувається. Просто ігнор.Де керівники міських КП, через яких проходять кошти на відновлення й реагування?Вони теж не на місцях. Люди залишаються сам на сам. Харчуванням ніхто не займається. Комунальне житло, яке мали б давно збудувати для евакуйованих, не з’явилося. Ми сформували фонд з того, що змогли. Лише зараз, на четвертому році повномасштабної війни. Умови там, відверто, погані. Люди відмовляються. Люди відчувають зневагу. У міста є гроші – але вони заблоковані.Де обіцяні модульні укриття?Вони, можливо, не потрібні чиновникам, але киянам – потрібні! Я вже пів року намагаюся зрушити це з мертвої точки, а департаменти вперлися. Бо на підряд, очевидно, не зайде їхня «своя» фірма. Скляні зупинки – будуються. Укриття – ні.Натомість ми бачимо показові візити мера з розумним виразом обличчя на фоні парків і фасадів. Усе – для картинки. Не для людей.У місті є гроші. Але райони не можуть закупити навіть елементарні листи, щоб закрити вибиті вікна. Комунальні служби задихаються. Їх тримають у фінансовому зашморгу, щоб мати вплив на голів РДА. Зарплати в КП мізерні. Техніка зношена. Люди працюють по дві доби після прильотів. Ми проговорили реальні доплати за понаднормові, за ризики. Але рішень не буде. Бо рішення приймає мер.І саме мер призначає керівників керуючих компаній. Він контролює структури. Але при цьому уникає відповідальності.Бюджет Києва – понад 100 мільярдів. Але він ніби схований десь під матрацом.Місцеве самоврядування – у режимі «випрошування». Все в обмін на лояльність. Централізація та ручне управління просто вбивають місто.Ще раз: у нас накопичені системні проблеми. Укриття. Допомога постраждалим. Відновлення. Підтримка міської оборонної інфраструктури. Оперативність. Все це потребує фінансування. Фінансування, яке є. Але його не має військова адміністрація – бо не має бюджету. Бюджет – у мера. А Київрада голосує за ті пропозиції, які дають директори департаментів. І знову ж таки – призначені мером.Сьогодні КМДА перетворилася на неповоротку машину, що лише перекидає відповідальність на інших.Під час війни така бездіяльність – це реальна загроза. Бо коли структура, яка тримає в руках усі повноваження й ресурси, не виконує свої обов’язки – страждають люди. Їхня безпека. Їхнє життя.Якщо ця система не здатна працювати – потрібно чесно визнати: вона стала частиною проблеми, а не інструментом вирішення.І ще. Пане мер, Віталій Кличко, чого ви боїтесь?Відкритої розмови? Публічного діалогу?Кияни мають право бачити, як ви думаєте, що вирішуєте, чим керуєтесь. Але замість розмови – після кожного мого посту в мережі починається хвиля фейків і джинси. Привіти теж передаються.Я завжди готовий до відкритого публічного обговорення. Але, на жаль, ви його уникаєте.Такий великий – а боїтесь.Замість розмови – знову хтось із заступників. Навіщо ви щоразу ховаєтесь за спини інших?