Думаєте, меми з пухнастими музикантами вигадав інтернет у 2000-х? Або що стародавні єгиптяни бачили в котах виключно недосяжних священних божеств, перед якими можна було лише благоговійно тремтіти?

Реальність значно веселіша: дві тисячі років тому в дельті Нілу над котячими витівками реготали не менше, ніж ми сьогодні над вірусними відео.

Погляньте на цього харизматичного артиста — теракотову статуетку котика з арфою, яка зараз зберігається в Музеї Августа Кестнера в Ганновері. Цей шедевр античного гумору з’явився на світ наприкінці I століття н.е., коли Єгипет уже став житницею Римської імперії, а в Римі правили імператори династії Флавіїв. Пухнастий віртуоз упевнено стоїть на двох лапах і з абсолютно незворушним поглядом перебирає струни портативної арфи.

Звідки взявся цей сюжет? Коріння цієї традиції сягає давньоєгипетського жанру сатири про «перевернутий світ». Ще на знаменитому Туринському папірусі епохи Нового царства художники малювали гротескні сценки: миші штурмували фортеці, а коти слухняно пасли гусей. За римської доби ця народна іронія нікуди не зникла, а перетворилася на популярний комерційний сувенір.

Такі теракоти не вирізали роками з мармуру — їх тиражували у глиняних формах у ремісничих майстернях Оксиринха чи Файюма. Мало хто знає, але спочатку ця фігурка не була монохромно-глиняною: її покривали білою гіпсовою ґрунтовкою (ангобом), після чого розфарбовували яскравими мінеральними пігментами — червоною вохрою та рідкісною єгипетською блакиттю.

Хто купував подібні речі? Звичайні містяни, торговці та римські легіонери під час галасливих фестивалів на честь богині Бастет чи Діоніса. Глиняний музикант міг слугувати домашнім оберегом від лихого ока, дитячою забавкою або просто дотепним подарунком, щоб порадувати друга після довгого робочого дня.

Імперії розсипалися на порох, але одна річ в історії людства залишається незмінною: щире захоплення котиками.

@istorium_ua