На початку XI століття данським королям вдалося на короткий час об’єднати під своєю владою значну частину Північної Європи. Це політичне утворення сучасні історики умовно називають Імперією Північного моря. Найбільшої могутності вона досягла за Кнуда Великого - короля Англії, Данії та Норвегії.

Імперія не була централізованою державою в сучасному розумінні. Вона являла собою персональну унію окремих королівств, які зберігали власні закони, органи влади й політичні традиції. Єдність забезпечували особиста влада монарха, його військова сила та контроль над морськими шляхами, що сполучали Англію зі Скандинавією.

Першу спробу створити таке об’єднання здійснив Свен Вилобородий. Він правив Данією приблизно від 987 року, а після битви біля Свольдера 1000 року встановив свою владу над частиною Норвегії. Наприкінці 1013 року Свена визнали королем Англії, але вже в лютому 1014 року він помер, і його імперія розпалася.

Син Свена Кнуд завершив завоювання Англії 1016 року. Після смерті брата він успадкував данський престол у 1018 або 1019 році, а 1028 року підкорив Норвегію. Відтоді й до смерті Кнуда 1035 року Англія, Данія та Норвегія перебували під владою одного монарха.

До володінь Кнуда входили також землі, які нині належать Швеції, хоча називати їх частиною тодішньої Шведської держави не завжди коректно. У листі 1027 року сам Кнуд титулувався королем усієї Англії, Данії, норвежців і «частини шведів», але межі його влади на схід від Данії залишаються предметом дискусій.

Після смерті Кнуда його володіння розділили сини, а Норвегія вийшла з-під влади династії. У 1040 році Гардекнуд, який правив Данією, успадкував англійську корону й ненадовго відновив англо-данську унію. Його смерть 1042 року поклала їй край: в Англії королем став Едуард Сповідник, а Данія перейшла під владу Магнуса Доброго.

@istorium_ua