Останній спалах Візантії: таємниці фресок монастиря ХораЗдається, ніби ми потрапили в інший вимір, де стіни й стеля випромінюють золоте та сапфірове світло. Перед вами — інтер'єр парекклесію (бічної поховальної каплиці) монастиря Хора (Церква Христа Спасителя в Полях), що розташований у сучасному Стамбулі.Це один із найвидатніших і найкраще збережених зразків візантійського монументального мистецтва у світі.На початку відео ми можемо побачити ребристий купол. У його центрі (медальйоні) зображена Діва Марія з Немовлям, а між ребрами купола розмістилися фігури ангелів у придворному візантійському вбранні. На широкому склепінні розгортається масштабна та деталізована композиція Останнього суду. Особливо вражає яскраво-червона вогненна річка, що стікає донизу — символ покарання грішників.Наприкінці відео, в напівкруглій ніші (апсиді), знаходиться найвідоміша фреска цього храму. Христос у сліпучо-білому вбранні, оточений сяючим ореолом (мандорлою), енергійно витягує Адама та Єву з їхніх гробів. Під його ногами — розбита брама пекла та зв'язаний сатана. Ці фрески були створені у 1315–1321 роках. Їхнім замовником був Теодор Метохіт — один із найбагатших і найосвіченіших людей свого часу, великий логофет (прем'єр-міністр) Візантійської імперії. Він замовив перебудову храму та спорудження цієї каплиці як власної усипальниці.Стиль, у якому виконані фрески, мистецтвознавці називають «Палеологівським відродженням» (за назвою останньої правлячої династії Палеологів). Це був останній великий культурний спалах Візантії перед тим, як імперія остаточно згасла під натиском османів.На відміну від суворого, статичного канону попередніх століть, фрески Хори сповнені руху, глибини, яскравих кольорів та глибокого психологізму фігур. Вони ніби передвіщають ідеї італійського Відродження, доводячи, що візантійське мистецтво не було застиглим, а продовжувало еволюціонувати до самого кінця.@istorium_ua