«Ми люди маленькі, політикою не займаємося»Готую нове відео, і довелося зануритися у спогади киян про роки Української революції (1917-1921 р.)Так мені потрапив до рук щоденник киянки, тогочасної студентки, представниці багатої родини. Хочу підсвітити її думки на початку 1919 року, і як вона сприймала дійсність у кінці того ж 1919 року.Щоденник. 1919 рік6 лютого. Сьогодні до міста увійшли більшовики. Три дні у нас було безвладдя, оскільки українці заздалегідь відступили. Слава Богу, що обійшлося без боїв.Сподіваюся, що припиниться вічна нічна стрілянина і взагалі більше не буде цієї огидної української анархії. Вже краще один чорт, але щоб міцно сидів при владі. Більшовики — то більшовики. Безкінечна зміна влади може звести з розуму.Який по рахунку це уряд, починаючи з 1 січня 1917 року? Царський, Тимчасовий, Центральна Рада, більшовики, знову Рада, гетьман, Директорія, тепер знову більшовики. Велика частина знайомих втекла [з Києва]. Я проти втечі. Що можуть зробити тихим, мирним людям, які не втручаються в політику й не займаються нею? Зрозуміло, що члени українського уряду не могли залишитися. Але серед усіх інших це просто паніка. ⸻25 грудня. Як довго ще можна так жити? Ми встаємо дуже пізно, щоб менше часу тремтіти від холоду. Потім жінки прибирають квартиру, неймовірно брудну від кіптяви, чоловіки рубають дрова й розпалюють печі.Дорожнеча стала страшенною, і ми дедалі більше відчуваємо голод. Це навіть не можна цілком назвати голодом, бо багато хто ще має достатньо їжі, але відчувається нестача жирів.Увечері, оскільки люди бояться виходити в темряві, мешканці одного будинку ходять одне до одного в гості. Так само ходили одне до одного 1918 року, коли Муравйов обстрілював і захопив Київ, але тоді ще не було цього відчуття приреченості й безсилої злості. Якщо ти не займаєшся політикою, політика займеться тобою. У коментах напишу, чим закінчується щоденник.