У Радянському Союзі есперантистів підозрювали у зв’язках з іноземцями.Пізніше роль міжнародної мови фактично захопила англійська. Коли бізнес, наука, кіно, музика й інтернет уже працювали англійською, світ не захотів масово вивчати ще одну мову.Хто вирішив, якою мовою має говорити країна?У більшості випадків спочатку існували десятки місцевих діалектів, а вже потім держава обирала один із них за основу стандартної мови.Зазвичай тому, що ним говорили:— у столиці— при королівському дворі— в адміністрації— у церкві— у впливовому економічному регіоні.Після цього з’являлися словники, граматики, школи, газети й державні документи. Один різновид називали «правильною мовою», а решту часто починали вважати діалектами або навіть «неправильною мовою».Тобто письменники та мовознавці не створювали мову з нуля, але допомагали її впорядкувати й стандартизувати.Саме тому межа між мовою та діалектом не завжди суто лінгвістична. Вона часто залежить від історії, держави та політики.Мови постійно змінюються, розділяються, зливаються й часом зникають. Їхнє життя залежить насамперед від того, чи передає їх наступному поколінню сама спільнота.Мова — це не просто набір слів. Це пам’ять народу, його гумор, страхи, пісні, казки й спосіб бачити світ.Саме тому людство так і не перейшло на одну ідеальну мову. Бо людям потрібен не лише зручний засіб спілкування. Їм потрібне відчуття, що це мова моїх людей, мого дому і моєї історії.#ірландіядляукраїнців