15 квітня — день, коли світ отримав людину, яку складно вкласти в одне слово. Леонардо да Вінчі не називав себе художником. Його більше цікавило інше — як влаштований світ, як його можна змінити, і що ще ніхто не пробував зробити. З дитинства він жив не так, як усі. Не їв м’яса. Спав уривками — по 15 хвилин кожні кілька годин, ніби ніч для нього не існувала. Писав лівою рукою — у ті часи це викликало підозру. А свої записи взагалі залишав у дзеркальному письмі — так, що їх можна було прочитати лише через відображення. Кілька років тому ми побували на його батьківщині й зайшли до Museo Leonardiano. Це місце не про картини. Це про мислення. Там зібрана одна з найбільших колекцій моделей його винаходів — речей, які з’явилися задовго до свого часу:велосипед, самохідні візки (фактично прототип автомобіля), кран для купола у Флоренції, парашут, літальні апарати, водолазний костюм, оптичні інструменти… Дивишся на це — і розумієш:він не просто випереджав епоху. Він жив у своїй. Трохи фото з музею #спогадиФБ