Чому я навчилася у ірландців. Частина друга. Про відсутність критикиЯ навчилася у ірландців не критикувати.

Ви помічали: при всій їхній любові до пліток, вони майже не критикують. Вони можуть щось переповісти, але власну думку у формі осуду чи негативного висновку — ні. Це просто не озвучується. Так само обережно вони дають поради. Лише тоді, коли ти прямо про це просиш. Якщо ти запитаєш:— Де оформити банківську картку? Тобі скажуть:— У такому-то банку. Але якщо скажеш:— Допоможи, будь ласка, заповнити форму,— тоді вони включаться повністю. І так у всьому. Ніхто не намагається «рятувати» тебе просто тому, що ти щось сказав. Ніхто не нав’язує манеру поведінки. Навіть у сім’ях. Немитий посуд, неідеальний одяг — це не привід для зауважень. Не критикують. І коли зникає критика, стосунки в парі стають здоровішими. Вони не кажуть одне одному:— Тобі пора поголитися.— Чому ти так довго говорив з мамою?— Чого ти після вибачень просто усміхнувся? У них цього просто немає. А разом з цим — немає постійних сварок і дрібних скандалів. Я спостерігала за своїми хостами. Вони ніколи не навішували очікувань одне на одного. Знаєте фразу: «Не очаровуйся — не розчаруєшся»? У них це не фраза, а спосіб життя. А ми, люди з пострадянського досвіду, звикли порівнювати. І якщо порівняння неідеальне — вмикається критика. Вони ж не критикують навіть дітей. Подивіться уважно:зіграв три ноти на концерті — який ти молодець.посів десяте місце з малюнком — ти супермолодець, давай святкувати. Вони виховують дітей у любові, а не в критиці. Перелюбити дитину неможливо, а знищити самооцінку критикою - легко. Які ваші спостереження за ірландцями? Частина 1#ірландіядляукраїнців