Canal Ірландія для українців - @irelandforukrainian - №309
Машину не торкалась два тижні. Боялась. Спочатку оформлювала страхування, вмовляла бабу Розу бути другим водієм, вона дзвонила в свою страхову і розпитувала чи це ОК для неї, потім motor tax. Потім ліпила знак "N" на лобове і заднє. Я знаходила сто причин не сідати за кермо. Машина б так і стояла мабуть, як весільний сервіз ще довго. Якби не дощ. За час мого життя в Страдбалі (а це 6 місяців) я намагалась знайти іншу роботу. Багато вчилась, отримувала ірландський дипломи, сертифікати і казала всім до кого могла дотягнутись "I am engineer", ось маю вже "data protection", "cyber security" але мені казали: ⁃ Яка ти молодець! Це круто! Можеш прибрати мій будинок в пʼятницю?Мене розцінювали лише як cleaning. Нажаль. Я їздила по селу на велосипеді і іноді так підпрацьовувала. А тут з самого ранку дощ стіною. Eircod показує 5 км до будинку. Лісапедом не варіант. Дзвоню папі. Папа водій зі стажем. Каже: ⁃ Коли я купив машину і вперше поїхав з Одеси до Миколайову ледь не вмер. А в тебе село. І є навігатор. Якщо я з паперовим атласом впорався, ти зможеш. І ми якось так лагідно поговорили, про перший переляк за кермом, про рівень палива в машині, що треба їздити по-трохи бо навіщо я її тоді купила. Про сільські дороги які зовсім не Одеса і Миколаїв, про першу і другу швидкості. Що мені стало легше. Я перехрестилась і поїхала. На швидкості 40 км/ч, і думала що злітаю. Кущі несуться по узбіччю, я торкаюсь їх лівим боком, згадую що треба дивитись в дзеркала, а ще не погано би зрозуміти де вмикається світло фар. Бо на вулиці дощ. Де повороти і двірники я знаю, а де фари - ні. Доїхала за півгодини. Де швидше ніж на велосипеді а ж на 10 хвилин. Зустрічних машин не було. Припаркувалась криво, але дерева і горщики з квітами не збила. Вже молодець. Сиділа в машині і пила воду, наче бігла марафон. Хазяйка будинку вийшла зустрічати: ⁃ Наталі, ти на машині? ⁃ Так, вирішила купити. ⁃ А чому знак "новачок" на лобовому, ти ж маєш full driving license. ⁃ Щоб всі навкруги бачили, що я водій не впевнений і тримались подалі від мене. ⁃ Гарне рішення. Так він і залишився той знак. Як і мої страхи.Водійське посвідчення я маю років двадцять а то і більше, ще зі студентських часів. Але реального стажу обмаль. Чесно. В Енергодарі було не потрібно, в подорожах я штурман, в волонтерському житті - в нас бус. Я трохи вмію на бусі, але ж чоловік поруч і підказував всі дії. А тут сама. І це лякало. Але я розуміла, що якщо не хочу застрягти в селі з привʼязкою до розкладу автобусів, треба йти туди де лячно - мати власний транспорт. Тому і наважилась. На цьому історія тільки починається#машина
1650
25-11-13 21:13