МАЛОВІДОМИЙ ЮВІЛЕЙ УКРАЇНЦЯ, ЯКОМУ ВСЕ ЖИТТЯ БОЛІЛА ДОЛЯ УКРАЇНИСьогодні виповнюється 125 років від дня народження українського письменника і публіциста Сергія Домазара (1900-1987), уродженця м. Пирятин на Полтавщині, який воював у війську УНР, був засуджений до розстрілу, але уникнув його, взявши собі прізвище загиблого побратима (справжнє прізвище письменника – Давиденко), у 1942 році разом із дружиною та сином опинився в Німеччині, а в 1949 році родина Домазарів перебралася до Австралії, де Сергій Домазар активно долучився до громадського життя української діаспори, працював у газеті «Вільна думка», організував у 1949 році у Сіднеї першу конференцію українських журналістів, часто публікувався в українських виданнях. Його публіцистичні нариси вирізняла актуальність і принциповість, у них він ділився спогадами про пережиті ним періоди українських визвольних змагань, українського культурного життя, голодомору, радянських утисків і арештів, другої світової війни, гостро засуджував російський більшовизм та слабкість міжнародної політики в питанні протидії російській експансії, вступав у полеміку з гострих питань, які хвилювали українську діаспору. У 2003 році син письменника – Гай надіслав мені кілька публіцистичних видань, які його батько видав наприкінці 1960-х-початку 1970-х рр. в домашніх умовах. Гай Домазар писав мені, що батько «друкував ці книжечки у себе вдома, коли вже був пенсіонером, на друкарській машинці і копіював на циклостилі; в порівнянні до сьогоднішньої техніки, це примітивний, марудний і брудний спосіб друкування». До цих збірок Сергій Домазар умістив свої публіцистичні нариси, написані наприкінці 1940-х – початку 1970-хх років і які відмовлялися видавати як партійні, так і комерційні видання. Тому він писав, що «жалкує про марно втрачені місяці і роки оббивань редакційних порогів, шукань чужої ласки, чекань на відповіді». Ці книги Сергій Домазар видав спеціально створеною ним абеткою, яку він назвав «довершеною українською абеткою». Її принципи він обґрунтував у брошурі «Знаряддя мови», яку підготував у 1967-70 рр., а окремим виданням надрукував в 1975 році в Сіднеї. В основу своєї абетки Сергій Домазар поклав принципи фонетизації, закладені в настановах Правописної комісії 1928 року. До існуючих літер письменник додав літеру Ö замість йо та ьо, а також дві нові літери для звуків дж і дз, а саме J та Z. Ці три нові літери, на думку Сергія Домазара, «мали б завершити довговіковий процес творення нашої абетки, довівши його до логічного кінця». Письменник від 1969 року сам перейшов на цю абетку, а щоб легко було нею користуватися, зробив спеціальне замовлення західнонімецькій фірмі Olympia на виготовлення портативної друкарської машинки з літерами цієї абетки, що обійшлося йому в 129 австралійських доларів. А також закликав своїх читачів і собі придбати таку друкарську машинку. Передруковані в самодіяльних авторських збірниках, наклад яких був вкрай мізерним, давніші та нові публіцистичні нариси, попри час і обставини, сьогодні сприймаються, як надзвичайно суголосні нашим сьогоднішнім настроям. У 2003 році, коли я їх читав уперше, вони здавалися історичними екскурсами, тепер же це звучить, як актуальна й гостра публіцистика, адже в основі практично усіх творів лежать авторські переживання за долю України, яка опинилася під російсько-більшовицькою окупацією та зазнала протягом ХХ століття нелюдських страждань.«Лист до Вельмишановного Земляка», який частково друкувався в канадійській газеті «Наш вік», (чч.39-44, 1950) написаний у формі риторичного звертання до уявного земляка, який подібно до Сергія Домазара опинився у зруйнованому Берліні під загрозою затримання американськими військовими і передачі в руки російських енкаведистів, оскільки «на підставі угоди в Ялті всі громадяни СССР мають бути повернені на батьківщину». Нагадує він також цьому землякові жахи голодомору та репресій, сталінську політику, щоб «ми Дніпро для їх загатили своїм трупом, щоб гарматним м’ясом нашим вони собі міни німецькі зривали».