“Чи хочуть ваші діти йти до школи? Чи хотіли ви йти до школи у їхньому віці?” Ці питання я задавала своїм підписникам у трьох соціальних мережах: Instagram, Facebook і Telegram. Результати виявилися цікавими. 
Почнемо ми з пункту, який звучав: «Треба, значить треба». Серед сучасних дітей цей варіант обрали 19%, а серед їхніх батьків - 33%. Це доволі показово. Багато батьків коментували свій вибір приблизно так: «Я не ставив собі питання,, чи я хочу», «Мене не питали».

Я завжди вважала, що люблю школу. Але зараз, замислюючись над цією «любов’ю», я розумію, що це було радше прийняття даності. Ніхто не питав, чи я хочу до школи. Ми, скоріше, цікавилися тим, чого інші хочуть від нас. Натомість сучасних дітей дорослі звикли питати, чого вони хочуть. Їх учать контактувати зі своїми бажаннями, помічати йі чітко їх позначати. Чи добре це? З одного боку - так. З іншого - сучасне життя постійно вчить нас, що задоволення людина отримує від володіння дорогими речами, яскравих видовищ, смачної їжі, захопливої гри. І аж ніяк не від розв’язання складної задачі, читання щемливих віршів чи творчості.
Серед батьків кількість тих, хто хотів до школи, виявилася майже третина. І тут я згадую реалії свого дитинства наприкінці літа. Завершувалися канікули, діти з двору роз’їжджалися, літня казка закінчувалася, і школа ставала чи не єдиним варіантом не впасти в нудьгу. І це зовсім не стосується сучасних дітей, які мають доступ до величезної кількості розваг- віртуальних і реальних.
Але справа не лише в відмінностях між поколіннями. Це для мене школа була казкою — із запахом новенької канцелярії та шкільної форми, зустрічами з друзями, які підросли за літо, новими надіями й планами. Але я точно знаю, що маю ровесника, в якого всі ознаки 1 вересня, що наближалося, викликали відразу. Потім цей хлопець став моїм чоловіком… Відповідно, за законами генетики, наші діти щодо любові до школи розподілилися 50/50.

😄 Донька вже два тижні розповідає мені, як вона хоче до школи, самостійно закупила канцелярські товари й потайки вечорами переписує математичний довідник. Син у моєму опитуванні про бажання йти до школи відповів: «Тільки не це!»

Зі школи він випустився майже десять років тому.

І тут виникає цікаве питання: а від чого взагалі залежить, чи буде дитині добре у школі?

Мені здається, що для того, щоб почуватися у школі комфортно й навіть любити її, дитині потрібно відповідати досить великій кількості вимог цієї системи.
Зокрема, мати:
• академічні здібності, щоб достатньо добре засвоювати шкільні науки;
• організованість і здатність працювати регулярно, щоб виконувати домашні завдання;
• потребу в соціальному схваленні, щоб хотіти бути хорошим учнем;
• достатню стресостійкість, щоб витримувати вимоги вчителів і негаразди в колективі;
• здатність витримувати навантаження, зокрема й сенсорне — шум, скупченість людей, постійний рух, емоційний тиск;
• достатню соціабельність, щоб хотіти проводити щодня багато годин у колективі.
А ще мають скластися стосунки з учителями й однокласниками. І це далеко не все.

Усі ці якості, безумовно, можуть бути важливими для шкільного життя. Але чи обов’язково вони потрібні людині для того, щоб бути успішною в дорослому житті? Зовсім ні. Можна бути не дуже організованим- і чудово працювати у справі, яка справді захоплює. Можна не бути особливо соціабельним - і мати прекрасну професійну реалізацію. Можна погано переносити шум і скупченість людей - і при цьому мати чудові здібності та великі перспективи.

Школа — це певна система. І, як будь-яка система, вона краще підходить одним дітям і гірше — іншим. Можливо, замість того щоб запитувати: «Чому моя дитина не хоче до школи?», іноді варто поставити інше питання:«А що саме в цій системі їй не підходить?»
Саме з цього питання, мені здається, і варто починати розмову про дітей, яким у школі важко.

Незабаром проведу на цю тему зустрічі для батьків — онлайн і наживо. Тож, якщо ця тема вам близька, стежте за анонсами. Будемо розбиратися разом.

Підписатись Підтримати