Подивилася «Життя Чака» — ну яке ж хороше кіно, яка історія. Наскрізь просочена духом Кінга. Ще переварюю побачене і відчуте, але точно знаю одне. Мені дуже бракує таких текстів — не про сюжет, навколо якого крутяться ідеальні модельки людей, з не більшою і не меншою кількістю рис, ніж потрібно нам для історії. А текстів про людей. Про життя. Текстів, які його осмилюють і пробують запакувати. Пробують торкнутися глибше, зайняти крихітну частку тебе — навіки. Які безповоротно тебе змінюють.Я прагну, аби тексти мене змінювали.«Життя Чака» саме таке. Повільне, зигзагувате, сфокусоване на незначних, але найбільш важливих моментах, які і роблять нас людьми, а світ — тим світом, який ми знаємо. І як же весело, як же круто, що життя тут уособлює танець, і ми дивимося добрих пʼять хвилин лише це. I contain multitudes, каже Волт Вітмен, Стівенг Кінг, Чак Кранц і, зрештою, кажу я.Дивіться, обовʼязково дивіться.Тільки Кінг уміє залишатися однією ногою в жорстокій реальності, у грудях плекати надію, а на обличчі — посмішку 🤍