Хороший редакційний opinion на The Economist...Це прийшло не як окрема подія, а як відчуття, яке одночасно охопило всіх: Путін завів Росію в глухий кут, і ні в кого немає плану, як із нього вибратися. Першим проявом стала зміна мови високопосадовців, губернаторів і бізнесменів. Вони перестали вживати «ми», коли говорять про дії влади в країні.Ще минулої весни все було «ми» і «наше». Війна Путіна проти України могла бути безрозсудною й невдалою, але вона була спільною. «Ми» перебували в ній разом, і всім «нам» було б краще, якби вона швидше закінчилася. Тепер вони говорять про те, що відбувається, як про «його» історію, а не «нашу». Не наш проєкт, не наша програма, не наша війна.Його рішення називають «дивними». Ще дивніше те, що він взагалі щось вирішує. Йдеться не лише про падіння рейтингу схвалення. Майбутнє тепер обговорюють не як те, що вирішить Путін, а як щось, що розвиватиметься незалежно від нього — і, можливо, вже без нього.Ця зміна мови не означає бунту. Авторитарна система може існувати ще довго завдяки страху, інерції та репресіям. Вона досі має монополію на насильство, але втратила монополію на формування майбутнього.Раніше режим, попри всі брехні, мав якийсь проєкт, який міг пропонувати суспільству: «відновлення державності», статус «наддержави». Був навіть період «модернізації», перш ніж стався різкий поворот до ультраконсерватизму та війни.Іронія полягає в тому, що Путін розпочав війну для того, щоб зберегти владу та систему, яку створив. А тепер, уперше з початку війни, росіяни починають уявляти майбутнє без нього.Це стало можливим завдяки поєднанню чотирьох факторівПо-перше, ціна війни, що росте. Війна в Україні мала стати «спеціальною військовою операцією», яку проводили мотивовані грошима контрактники, а решта суспільства жила як раніше. Ця модель зруйнувалася, коли війна затягнулася. Вона призвела до інфляції, зростання податків, занепаду інфраструктури, посилення цензури та нескінченних заборон. Суспільство платить за війну, але не отримує жодної осмисленої мети.По-друге, серед еліт, яких разом із капіталом змусили повернутися до Росії, зростає попит на чіткі правила. Раніше їхні права власності захищав Захід — лондонські суди, офшори, міжнародний арбітраж. Тепер конфлікти доводиться вирішувати всередині країни, де немає працюючих інститутів. По-третє, зміна геополітичного клімату. Росія вважала, що перебудовує світовий порядок. Насправді вона лише каталізатор кризи. Тепер Росія опинилася у світі, де правила слабкі, а панують груба сила, економічна та технологічна міць.По-четверте, посилення ідеологічного контролю без відчутних переваг. Попередній суспільний договір (держава не втручається в приватне життя, а громадяни — в політику) зруйнований. Раніше система купувала лояльність зручністю, послугами та споживанням. Тепер вона може запропонувати лише репресії та цензуру.Усі чотири фактори створюють ситуацію, яку в шахах називають цугцванг — коли будь-який хід лише погіршує позицію. Система може існувати, поки при владі залишається Путін. Але кожен його крок, спрямований на збереження влади, лише прискорює занепад.