Прихована війна росії в Європі загострюється. Наступна катастрофа в Європі не буде випадковістю. Головне з дослідження CEPA:Існують десятки варіацій тактики російської прихованої війни, і багато з них розраховані на катастрофічні наслідки. Від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році росія систематично поширює свою війну проти України вглиб Європи. Не маючи змоги протистояти союзникам по НАТО та ЄС у звичайний спосіб, москва розгортає розсіяні операції з навмисно прихованим авторством на європейській суші, морі та в повітряному просторі. Ефективне стримування російської прихованої війни стало постійним викликом для НАТО та ЄС. Союзники об’єктивно обмежені низкою чинників, зокрема нерівномірністю сприйняття загроз, внутрішньополітичними розбіжностями та різними порогами ескалації. Москва добре знає про ці розриви й майстерно їх використовує.Але є глибша проблема, яка додатково посилює ці обмеження. Найгірше те, що союзники послідовно хибно характеризують російську приховану війну. Замість того щоб розуміти різні тактики, з яких вона складається, як єдину комплексну кампанію, їх здебільшого розглядають як окремі випадки. Диверсії зазвичай розглядають правоохоронні органи; кіберінциденти вважають технічними проблемами; пошкодження підводної інфраструктури сприймають як морські інциденти.Проблему додатково ускладнює авторство. російські приховані операції навмисно сконструйовані так, щоб приховувати відповідальність, через що союзникам надзвичайно важко ефективно пройти юридичні процедури й відреагувати вчасно. Москва дедалі більше покладається на маріонеток, кримінальні мережі та посередників, використання яких дає змогу заперечувати причетність, щоб розмити межу між діями держави та злочинністю. Ця неоднозначність – не побічний ефект, а сама стратегія. Упродовж останнього року CEPA провів інтенсивне дослідження російської прихованої війни. Ми проаналізували й відстежили, як механізм цієї війни поширює кремлівську філософію безперервної війни із Заходом; які актори, методи та структура управління задіяні у веденні російської прихованої війни; і, що найважливіше, де саме розташовані ключові вразливості НАТО та ЄС.Наші висновки показують, що стримування зазнало невдачі не через брак усвідомлення, а через брак узгодженості. Щоб ефективно стримувати російську приховану війну, мають відбутися кілька ключових змін. Мабуть, найважливішою з них є вибудова відповідей у межах єдиної системи стримування: кібератаки, пошкодження кабелів, вторгнення дронів, насильство через проксі – це не ізольовані загрози. Це частини єдиної, скоординованої кампанії. Доки союзники не відповідатимуть із такою самою єдністю – узгоджуючи військові, розвідувальні, правові та економічні інструменти в межах однієї системи стримування, – ефективне стримування залишатиметься недосяжним.Крім того, авторство і стримування мають ґрунтуватися на розпізнаванні сукупної картини, а не на судових стандартах доведення. Союзники не повинні чекати на рішення суду, щоб приписати цю атаку росії і відповідно відреагувати.Нарешті, відновлення стримування вимагатиме політичної волі, щоб витримати неминучу ескалаційну риторику з москви. Сильніші й узгодженіші відповіді на тіньову війну спровокують погрози та брязкання зброєю. Це залякування спеціально розраховане на те, щоб паралізувати ухвалення рішень союзниками ще до початку дій. Союзники не повинні дозволяти російському блефу визначати пороги чи строки. Натомість їм слід наперед встановити постійний, передбачуваний набір наслідків –від кібер- і розвідувальних операцій до економічного тиску та розширення підтримки України, – який можна буде застосовувати швидко, рішуче й послідовно. Мета полягає не в тому, щоб шукати конфронтацію, а в тому, щоб кожен акт прихованої агресії мав чітку й неминучу ціну.Час має вирішальне значення. Кожен день, що минає без згуртованішої союзницької стратегії стримування російської прихованої війни, залишає відчиненими двері для катастрофи.