Євген Лір. «Степовий бог».

По великому рахунку, я люблю фентезі ще з часів «Відьмака», «Чарівника Земномор’я» Урсули Ле Ґуїн, «Вічного героя» Муркока — ще задовго до того, як фентезі стало масовим і нас накрило всіма можливими видами роментезі :)

І мені завжди хотілося чогось нашого. Україна ж для цього взагалі прекрасний матеріал: Карпати, Полісся, ліси, гори, села, купа фольклору, місцевих легенд і дуже різних регіонів. І українське фентезі вже потроху з’являється, хоча б та сама трилогія «Сірого Ордену» Павла Дерев’янка.

Але крім лісів і гір у нас є ще Степ.

Величезний, сухий, гарячий, майже безмежний простір Півдня. І от саме сюди заходить Євген Лір зі «Степовим богом». Події прив’язані до Приазов’я й Кам’яної Могили, і мені дуже сподобалась сама спроба побудувати окрему міфологію саме навколо степового Півдня.

Починається книжка дуже просто. Навіть трохи підозріло просто :) Дитина, вчитель, дорослішання героя, місто — спочатку є відчуття якогось хорошого підліткового міського фентезі.

При цьому написано красиво. Лір дуже добре працює з простором: сонце, пил, суха трава, спека — степ у нього реально відчуваєш шкірою й нюхом. Потрощи будується світ, досить самобутній. Але все одно перший час сидиш і думаєш: ну добре, атмосферно, симпатично, але наче простенько.

А потім книжка раптом зривається в галоп.

Причому досить різко. Вона ніби в якийсь момент сама дорослішає. Змінюється темп, стає жорсткішою динаміка, історія починає розкриватися значно ширше — і відчуття підліткової літератури просто зникає.

І тільки ти нормально в це все провалився, тобі вже цікаво, що там далі…

Все.

Історія обривається.

Я реально сидів із думкою: стоп. В якому сенсі? А далі де? Що за кидок?!

А далі починається інший текст. І спочатку ти навіть не одразу розумієш, що це вже інша історія, бо світ той самий, атмосфера впізнавана, але тональність уже зовсім інша. Там немає навіть натяку на ту початкову підлітковість, і поступово стає зрозуміло, що перед нами не просто одна завершена історія, а скоріше світ, який автор наповнює різними сюжетами.

Дуже добре.

Бо «Степовий бог» залишає відчуття не стільки окремого роману, скільки входу у більший всесвіт. Ніби тобі показали шматок міфології, кількох людей, кілька правил цього світу, а за горизонтом там ще дуже багато всього.

Нинішнє видання «Віхоли» — перевидання книжки; воно вийшло 2025 року. І дуже хочеться, щоб цей світ далі розростався.

Лір зараз служить у ЗСУ, тому тут, очевидно, не той випадок, коли можна вимагати від автора: «ну давай уже наступну книжку».

Але чекати — буду.

Бо степ у нас безмежний.

І після цієї книжки є дуже сильне відчуття, що історій там ще точно вистачить.