Ольга Богомаз. «Весілля Настусі».

За тематикою ця книжка дуже логічно лягла мені відразу після Міхедового «Я змішаю твою кров із вугіллям». Там я читав про український Схід через історії міст, пам’ять, мистецтво і людей, а тут маємо художній роман — подорож із Києва назад у рідне містечко, до родини, старих знайомих і всього того, від чого начебто давно поїхав, але що нікуди від тебе не поділося.

Почалась книжка для мене досить нервово: трохи рвано й місцями надто емоційно. Всі всіх бісять, ображаються одне на одного, у кожного до кожного претензії. Люди ще толком не встигли зібратися разом, а ти вже відчуваєш себе гостем на сімейному святі, де зараз точно щось станеться :)

Спочатку це мене навіть трохи напружувало, але приблизно із середини роман наче видихнув: градус роздратування впав, персонажі отримали більше простору — і читати стало значно приємніше.

А персонажі тут хороші: живі, різні й досить реалістичні. Їх багато, але вони цікаво розставлені, поступово відкриваються старі образи, сімейні історії, взаємні симпатії й антипатії. Мені було цікаво спостерігати, як ця компанія взаємодіятиме між собою і куди авторка її приведе.

Тому більшу частину книжки я думав: ну от, нормальний хороший роман. Міцні 7 із 10. Є атмосфера, Схід, родина, минуле, яке постійно втручається в теперішнє, і багато різних характерів.

А потім настав час кульмінації.

Точніше… не настав.

Авторка багато всього намішала: людей, конфлікти, натяки, напругу. Деякі речі буквально просилися до якоїсь точки, після якої ти розумієш: ось заради чого все це було. Але натомість частина ліній просто обірвалася, а частина конфліктів ніби розсмокталася. Я дочитав і подумав: і все?

Можливо, це свідомий задум, бо в житті далеко не кожен конфлікт має красиву розв’язку. Але саме як роман для мене це не дотиснулося.

І це прикро, бо матеріал був сильний: персонажі, сетинг, тема повернення додому. Сам Схід тут відчувається не декорацією, а середовищем, яке формує людей. Просто всьому цьому не вистачило фінальної точки, де окремі голоси, образи й родинні історії складаються в щось більше.

Тому замість початкових 7/10 вийшло 6/10.

Читати було цікаво, і я не шкодую, що прочитав. Але залишилося відчуття, що з цього матеріалу можна було зробити значно сильніший роман.

Хтось читав? Як вам?