Книжка «Шахмати для дибілів» Михайла БринихаПодивився загальні відгуки на цю книжку — і вони дуже полярні. Від захвату до повного нерозуміння. І, чесно кажучи, це зовсім не дивно. До речі, книжка вийшла ще у 2008 році і свого часу стала доволі помітною в українській постмодерній прозі. Саме через те, що вона абсолютно не намагається бути «серйозною літературою», а радше грається з нею. Книжка має свої особливості. І задоволення від читання, мені здається, можливе тільки тоді, коли розумієш, що саме тримаєш у руках. Передусім важливо прийняти одну просту річ: це модерновий роман. Тут сюжет має дуже другорядне значення. Значно важливіші метафори, алюзії і сама мовна гра. Хоча, справедливості заради, автор цим не зловживає. Окрема історія — мова. Бриних пише так, ніби якийсь Віталік із подільського райцентру (для розуміння — приблизно як персонаж із фільму «Ти космос») раптом перечитав Далай-ламу, підручник з історії шахів і Леся Подерв’янського. А потім з усім цим багажем вирішив навчити малого грати в шахи. На основі шахової гри тут розкидано безліч метафор — від зневаги до капіталу до симпатії до різних лівих ідей. Але все це подано через іронію і гумор. Через літературні гіперболи і досить прості алюзії. Шахи тут, до речі, — це не просто гра. Це спосіб говорити про життя. Про владу, про випадок, про те, як люди люблять виглядати дуже розумними, хоча часто просто рухають фігури навмання. І найсмішніше, що всі ці розмови про великі сенси відбуваються десь між двором хрущовки і підсобкою районного супермаркету. Якщо уявити собі суміш Подерв’янського, трохи Андруховича і дворових розмов біля під’їзду — приблизно так і звучить ця книжка. Я читав її як довгий дивний анекдот, який іноді раптом перетворюється на дуже точне спостереження про людей. Місцями це виглядає як літературний стендап, не можу обіцяти що завжди смішний і вдалий. Проте, частини з описами детальними описами партій, чесно скажу, пропускав. Тому якщо хочеться чогось такого — трохи абсурдного, трохи хуліганського і доволі іронічного — сміливо беріть. Якщо ж хочеться чіткої історії, класичної літературної мови і логічного сюжету — краще навіть не починати. Хтось читав? Як вам?