Іван Франко — «Для домашнього огнища»Після кількох не дуже вдалих виборів книг, вирішив повернутись до класики.Взяв Франка. І, чесно, не прогадав.Це не роман у звичному сенсі, а радше велика новела. Але працює вона, як дуже нормальний міський трилер. А це рідкісний птах в нашій літературі тих часів. Новела в стінах Львов, з напругою, яка повільно, але впевнено накручується.Початок повільний.Побут, родина, міське життя, дрібна буржуазія.Читаєш — і ніби нічого особливого не відбувається, якісь одні теревені. Але потім починаєш розуміти: це спеціально.Бо десь із середини сюжет різко набирає темп.І фінал — реально сильний.Такий, після якого сидиш і думаєш — це сильно. Франко тут дуже сучасний.Пише не як шкільний класик, а як нормальний автор психологічного трилера:— персонажі живі— мотивації зрозумілі— напруга росте поступово— фінал логічний, але болючий. Франко, один із небагатьох авторів, що працює в багатьох жанрах. І скрізь вдало. Мені це дуже нагадало Цвейга — повільно, акуратно, але з хорошим ударом у кінці.Коротше:це класика, яка читається не як «треба», а як «цікаво».Міський трилер про людей, вибір і наслідки.Без зайвого моралізаторства, без пафосу, без плоскості. Обкладинку я сам згенерував. Ті що знайшов, не сподобались.