Estadísticas de telegram channel - @horizonlab_space

⭐ Чорна діра, що з'явилася раніше за свою галактикуЩо було першим — галактика чи чорна діра? Класична відповідь: спочатку галактика, потім масивні зірки колапсують і утворюють чорні діри, які з часом зростають. Але нові спостереження телескопа James Webb ставлять цю картину з ніг на голову. Команда дослідників детально вивчила Abell2744-QSO1 — крихітну галактику розміром лише 1300 світлових років, що існувала через 700 мільйонів років після Великого вибуху. Її світло летіло до нас понад 13 мільярдів років. Об'єкт належить до класу «маленьких червоних крапок» (Little Red Dots) і гравітаційно лінзується скупченням Abell 2744 (Pandora's Cluster) — завдяки чому він збільшений і видний у трьох копіях на небі. За допомогою спектрографа NIRSpec вчені вперше напряму виміряли масу чорної діри в першому мільярді років після Великого вибуху. Газ навколо неї рухається за законами Кеплера — як планети навколо Сонця — а це означає, що майже вся маса сконцентрована в центрі. Результат: чорна діра важить ~50 мільйонів сонячних мас і становить дві третини загальної маси системи. Для порівняння: у сусідніх галактиках чорні діри — це крихітна частка загальної маси. Хімічний склад газу — майже чистий водень і гелій, металічність менше 0,5% сонячної. Жодних слідів масового зореутворення. Фактично це чорна діра, навколо якої ще навіть не побудувалася повноцінна галактика. Це свідчення на користь первинних чорних дір або чорних дір прямого колапсу — об'єктів, що народилися великими, можливо, протягом першої секунди після Великого вибуху. Результати опубліковані в Nature та MNRAS.🔗 Джерело

🌙 Повне сонячне затемнення 12 серпня 2026 — перше в Європі за 20 років12 серпня 2026 року повне сонячне затемнення буде видно з частин Європи та Північної Атлантики. Смуга повної фази пройде через Гренландію, Ісландію, Іспанію та невеликий район на північному сході Португалії. Решта Європи побачить часткове затемнення. Під час повного сонячного затемнення Місяць проходить точно перед Сонцем, закриваючи його диск і відкриваючи корону — вогненну атмосферу нашої зірки, яку зазвичай неможливо побачити. Останнього разу таке було видно з материкової Європи у 2006 році. Найкращі умови для спостереження — в Іспанії: тут найширша смуга повної фази в Європі, а затемнення пройде з заходу на схід, включно з Балеарськими островами. Для материкової Іспанії це перше повне сонячне затемнення з 1905 року — і перше з трьох, які будуть видно з країни між 2026 та 2028 роками. ESA організовує пряму трансляцію з астрофізичної обсерваторії Хаваламбре в Теруелі (Іспанія), розташованої прямо в смузі повної фази. Трансляція буде доступна англійською через ESA Web TV та YouTube. Також у місті Леон пройде безкоштовна публічна програма спостережень з лекціями фахівців ESA про сонячну фізику та космічні місії. Серед місій ESA, які вивчають Сонце та його взаємодію з Землею — Solar Orbiter, Smile та Proba 3.🔗 Джерело

🌙 Телескоп Fermi вперше впевнено зафіксував гамма-промені від надяскравої надновоїМайже 20 років астрономи шукали гамма-сигнали від наднових у даних космічного телескопа Fermi. Були натяки, але жодного переконливого випадку — до цього моменту. Міжнародна команда підтвердила: Fermi зафіксував гамма-випромінювання від рідкісної надяскравої наднової SN 2017egm. Результати опубліковано в журналі Astronomy & Astrophysics. SN 2017egm спалахнула в галактиці NGC 3191, приблизно за 440 мільйонів світлових років від нас у сузір'ї Великої Ведмедиці. Це одна з найближчих надяскравих наднових — вибухів, що випромінюють у 10+ разів більше видимого світла, ніж звичайні. За останні два десятиліття відомо близько 400 таких подій, але що саме дає їм таку потужність — залишалося відкритим питанням. Найімовірніша відповідь — магнетар. Це нейтронна зірка з надпотужним магнітним полем: у 1000 разів сильнішим за звичайні нейтронні зірки і в 10 трильйонів разів — за магніт на холодильнику. Новонароджений магнетар обертається сотні разів на секунду, створюючи потужний потік електронів і позитронів. Ці частинки формують хмару — вітрову туманність магнетара, де гамма-промені багаторазово взаємодіють з уламками наднової. Не маючи змоги вирватися одразу, гамма-випромінювання «перероблюється» у видиме світло — саме це і дає наднові додаткову яскравість. Приблизно через три місяці після колапсу, коли уламки розширюються й охолоджуються, гамма-промені починають просочуватися назовні — саме їх і зафіксував Fermi. Нова наземна обсерваторія — Cherenkov Telescope Array — зможе виявляти подібні події на відстанях до 500 мільйонів світлових років.🔗 Джерело

▪️ Рубрика: Відкрий це🔭 3D веб-додаток від обсерваторії Vera C. Rubin, що показує рух об'єктів Сонячної системи на основі реальних даних, оброблених Центром малих планет (Minor Planet Center).Планети, карликові планети, навколоземні об'єкти, астероїди головного поясу, транснептунові об'єкти, комети й навіть міжзоряні гості — все відображається у тривимірному просторі. Можна обертати вигляд, наближати окремі об'єкти, фільтрувати за типом або шукати конкретний об'єкт за назвою чи позначенням. Клікнув — отримав детальну інформацію про орбіту.Повзунок часу дозволяє переміщуватися між 1900 і 2100 роком і спостерігати, як змінюється структура Сонячної системи. Є чотири режими продуктивності: від 16 000 об'єктів для смартфонів до мільйона для потужних десктопів.Головна фішка — лічильник відкриттів, який оновлюється в реальному часі у міру того, як Rubin знаходить нові об'єкти. А знаходить вона багато: лише за ~10 годин спостережень обсерваторія виявила 2104 раніше невідомих астероїди. За перший рік роботи очікується більше відкриттів у Сонячній системі, ніж було зроблено за попередні 150 років — усіма обсерваторіями разом.Працює в браузері, адаптований під мобільні пристрої, не потребує встановлення.🔗 Спробувати#ВідкрийЦе

⭐ Hubble зняв галактику в перехідному станіНа новому знімку телескопа Hubble — лінзоподібна галактика NGC 1266, що знаходиться приблизно в 100 мільйонах світлових років від нас у сузір'ї Ерідана. На перший погляд здається, що в неї є спіральна структура, але насправді спіральних рукавів немає. Це лінзоподібна галактика — перехідний тип між спіральними та еліптичними. Від спіральних вона має яскравий центральний балдж і плоский диск, а від еліптичних — відсутність рукавів і мінімальне зореутворення. Але найцікавіше — NGC 1266 належить до рідкісного класу пост-спалахових галактик. Таких серед сусідніх галактик лише ~1%. Це галактики, що нещодавно пережили потужний спалах зореутворення, але тепер «заспокоюються» і переходять у тихий еліптичний стан. Приблизно 500 мільйонів років тому NGC 1266 зазнала злиття з іншою галактикою. Це спровокувало хвилю народження нових зірок і подачу газу на надмасивну чорну діру в центрі, зробивши її значно активнішою. Чорна діра почала генерувати потужні джети й вітри, які поступово «видули» газ — паливо для зореутворення — з галактики. А турбулентність від цих процесів не дає залишкам газу конденсуватися в нові зірки. Спостереження Hubble підтверджують: залишки зоряних «колисок» збереглися лише в самому ядрі, а поза ним зореутворення фактично зупинилось. Такі галактики — ідеальні лабораторії для вивчення того, як надмасивні чорні діри впливають на еволюцію своїх галактик-хазяїв.🔗 Джерело

🔴 Perseverance зробив селфі на «Дикому Заході» МарсаМарсохід NASA Perseverance зробив своє шосте селфі з моменту посадки у 2021 році — і цього разу на найзахіднішій точці маршруту за весь час місії. Автопортрет зібрано з 61 знімка, зроблених камерою WATSON на кінці роботизованої руки. Щоб скласти мозаїку, маніпулятор виконав 62 точних рухи протягом приблизно однієї години. Селфі зроблено 11 березня 2026 року (сол 1797) у локації під назвою Lac de Charmes, за межами кратера Єзеро. Perseverance тут проводить п'яту наукову кампанію — Northern Rim Campaign, і наука стає дедалі цікавішою. На фото видно оголення породи «Arethusa», яке ровер щойно зішліфував (абразія — коли знімається верхній шар, щоб дістатися свіжої породи). Виявилося, що це магматичні мінерали, ймовірно старші за сам кратер Єзеро. На відміну від осадових порід дельти, які ровер вивчав раніше, тут — вікно в глибоку давню кору планети, якій близько 4 мільярдів років. Ще одна знахідка — можливі мегабрекчії: гігантські уламки породи (деякі розміром із хмарочос), викинуті потужним ударом метеорита на рівнині Isidis Planitia ~3,9 млрд років тому. Також помічена структура, схожа на вулканічну дайку — вертикальне вторгнення магми, що застигла і залишилась стирчати після того, як м'якша порода навколо вивітрилась. За 5+ років роботи Perseverance зішліфував 62 породи, зібрав 27 кернів і проїхав майже 42 км — це без малого марафонська дистанція.🔗 Джерело

⭐ «Темні сирени» — як гравітаційні хвилі вимірюють розширення ВсесвітуЯк швидко розширюється Всесвіт? Це питання на мільярд доларів — буквально, бо різні методи дають різні відповіді, і ніхто не знає, хто правий. Називається це «хаббловська напруженість».Є спосіб розв'язати суперечку — і він прийшов зовсім з іншого боку. Коли зливаються чорні діри або нейтронні зірки, гравітаційна хвиля несе в собі інформацію про відстань до джерела. Не потрібні ніякі проміжні «сходинки» — відстань читається прямо з сигналу. Такі джерела називають «стандартними сиренами».Але є проблема. Якщо після злиття був спалах світла — чудово, можна знайти галактику-господаря і дізнатися її швидкість віддалення. Це «яскрава сирена». Таке вдалося лише раз — з подією GW170817 у 2017 році. Решта злиттів — «темні сирени»: хвилю чуємо, а спалаху немає.Що робити? Статистично зіставити позиції гравітаційно-хвильових подій з каталогами галактик. Космічна павутина — великомасштабна структура Всесвіту — зв'язує і те, й інше.Нове дослідження перевірило стійкість цього методу: як саме рахувати, як групувати дані, як враховувати неповноту каталогів. Висновок оптимістичний: за достатньої кількості подій метод крос-кореляції здатен дати точне значення сталої Хаббла — незалежно від усіх інших вимірювань.🔗 Джерело

🔭 Реліктове скупчення Tonantzintla 2 — свідок перших днів Чумацького ШляхуУ центрі нашої Галактики є структура, яку називають балджем — щільне «ядро» Чумацького Шляху. Його історія тісно пов'язана з найранішими етапами формування Галактики, але відтворити цю історію складно: мільярди років злиттів і еволюції стерли більшість слідів. Серед усіх зоряних систем лише кулясті скупчення зберігають давні «відбитки» тих часів.Одне з таких скупчень — Tonantzintla 2. Воно розташоване в напрямку балджа на відстані ~7,4 кпк від центру Галактики. Нове дослідження, засноване на фотометрії телескопа Hubble (камери WFC3 та ACS), дало найточнішу на сьогодні характеристику цього об'єкта.Головний результат — вік. Tonantzintla 2 приблизно 13,6 мільярда років. Це робить його одним із найстаріших кулястих скупчень, коли-небудь вивчених у балджі. Для порівняння: вік Всесвіту — близько 13,8 мільярда років. Тобто зірки в цьому скупченні запалилися приблизно через 200 мільйонів років після Великого вибуху.Хімічний аналіз семи зірок скупчення (дані спектрографа APOGEE) показав характерний розподіл елементів, що вказує на місцеве походження — скупчення народилося саме тут, а не було захоплене ззовні.Tonantzintla 2 — виняткова реліквія, що дозволяє встановити жорсткі обмеження на початок зореутворення у внутрішній Галактиці й на найраніше хімічне збагачення Чумацького Шляху.🔗 Джерело

▪️ Рубрика: Тижневий дайджест1️⃣ Перший пошук екзомісяців через астрометріюВперше спробували знайти місяць навколо об'єкта за межами Сонячної системи за допомогою надточних вимірювань положення — астрометрії. Інструмент VLTI/GRAVITY відстежував рух компаньйона HD 206893 B і виявив підозрілі коливання, сумісні з місяцем масою ~0,4 Юпітера. Поки це лише кандидат — потрібні додаткові спостереження. Але головне: сам метод працює і здатен знаходити місяці розміром від Нептуна. У черзі на перевірку вже два об'єкти — AF Lep b та β Pic b.🔗 Джерело2️⃣ Спіральні галактики «випускають» ультрафіолет у космосЗафіксовано, як жорстке ультрафіолетове випромінювання вирвалося за межі трьох масивних спіральних галактик — вперше для такого типу галактик на великій відстані (z≈1). Цікаво, що всі три розвернуті до нас «обличчям» — можливо, саме ракурс визначає, чи побачимо ми цей витік. Це важливо для розуміння реіонізації — епохи, коли Всесвіт став прозорим для світла.🔗 Джерело3️⃣ Як спіральні рукави перетворюють газ на зіркиУ двох класичних спіральних галактиках — NGC 4321 та M51 — простежили, як газ проходить крізь спіральний рукав і поступово ущільнюється, поки не запалюються нові зірки. Чим далі газ просунувся вглиб рукава, тим активніше зореутворення. Це підтверджує ідею, що спіральні рукави працюють як хвилі, стискаючи газ і запускаючи народження зірок.🔗 Джерело4️⃣ Що відбувається, коли зливаються білі карликиЗмоделювали всі можливі наслідки злиття пар білих карликів у нашій Галактиці. Залежно від мас і складу результатом може бути наднова типу Ia, магнетар або екзотична зірка. Каталоги опубліковані у відкритому доступі. Усе це стане особливо актуальним з запуском обсерваторії LISA — вона зможе «почути» десятки тисяч таких пар через гравітаційні хвилі.🔗 Джерело5️⃣ Гравітаційні хвилі розповідають про перші миті ВсесвітуДані проєкту NANOGrav — 15 років спостережень пульсарів — використали, щоб заглянути в епоху інфляції, коли Всесвіт за долю секунди розширився з мікроскопічного до космічних масштабів. Аналіз фонових гравітаційних хвиль натякає, що квантовий вакуум раннього Всесвіту міг відрізнятися від стандартної моделі — а це потенційний слід нової фізики.🔗 Джерело#Дайджест

🌙 Телескоп Webb показав галактику-кальмара у новому світліНове зображення місяця від James Webb Space Telescope — спіральна галактика Мессьє 77 (M77), зафіксована інструментом MIRI у середньому інфрачервоному діапазоні. Галактика розташована в 45 мільйонах світлових років від нас у сузір'ї Кита. У серці M77 — активне галактичне ядро (AGN), яке яскравістю перевершує всю іншу галактику разом узяту. Його живить надмасивна чорна діра масою 8 мільйонів сонячних. Газ, притягнутий гравітацією, виходить на тісну стрімку орбіту навколо чорної діри, стискається, розігрівається і випромінює потужну енергію. Ядро настільки яскраве й компактне, що на зображенні Webb видно характерні дифракційні промені — зазвичай вони з'являються лише навколо зірок. У ближньому інфрачервоному діапазоні Webb виявив бар — перемичку, що перетинає центр галактики і не видима у звичайному світлі. Бар оточений кільцем зорероджування діаметром понад 6000 світлових років — це внутрішні краї двох спіральних рукавів із надзвичайно високим темпом народження зірок. MIRI показав диск галактики як гігантський вихор димчастих пилових волокон із порожнинами між ними. Вздовж рукавів видно оранжеві «бульбашки» — ділянки, розчищені молодими скупченнями зірок. А за межами основного диска — тонкі волокна водню, що тягнуться у міжгалактичний простір. Саме через їхню щупальцеподібну форму M77 має неофіційну назву — галактика Кальмар.🔗 Джерело