Людина мисляча | Про фільм «Життя прекрасне» (1997)Те, що життя прекрасне, сповна може ...

Про фільм «Життя прекрасне» (1997)Те, що життя прекрасне, сповна може визнати лише той, хто пізнав всю його темну сторону — жорстокість, підлість, ненависть… але попри це не втратив в своїх очах надію, в руках віру, а головне в серці — любов.«Життя прекрасне» — трагікомедія, і це сповна описує суть життя, де жарти межують з жахом, де діти змушені дорослішати раніше, а дорослі ставати трішки дітьми, аби врятувати цей світ бодай в межах світу своєї родини — через сміх, легкість, гру. Саме таким був головний герой — життєрадісний італійський єврей Гвідо. Він вірив у принцес, — і знайшов (зловив) свою, він не був принцом, але на коні завоював серце принцеси, він не володів палацом, але навіть опинившись в концтаборі, він внутрішньо залишався правителем гри, хай й вона була лише для двох — для нього самого та його сина.Якщо життя — це гра, то гра головного героя це така собі «гра в кальмара», де він весь час ходить по межі. Але він не дивиться у ту прірву, яка розгортається прямо під його ногами на тонкому канаті, де він ніби вигадливий канатоходець, балансує на межі з випадковим, але смертельним оступом «не туди». Замість цього він дивиться у майбутнє — хай не своє, але свого сина і його життя, і певно, саме це зберігає в ньому ту силу не здатись. Не можна, інакше «втратяться всі набрані бали».Був момент, коли Гвідо показує сину, що вони можуть в будь-яку мить піти — відкриває двері і виходить назовні. Звісно, це все лише його вигадка й гра, щоб показати сину можливість «вийти з гри». Але який же сильний цей кадр, бо відчувається, що попри всі жахи та обмеження тих нелюдських умов, він справді відчуває себе вільною людиною. Він є та сама «людина в пошуках справжнього сенсу», про яку писав В.Фракл, і яка його для себе сповна віднайшла.Справедливо, один з найскладніших, але точно улюблених фільмів, раджу (пере)дивитись!Людина мисляча | #кіно_ЛМ