❤️‍🩹 Поезія, народжена з болю і любові до рідного дому. Поетеса з Глухівщини Юлія Назарок створила вірш про наше сьогодення, надихнувшись картиною своєї землячки — художниці Ольги olika.art.«Над Есманню туман росою плаче, Де булава злітала в висоту. Мій Глухове, ти знов сьогодні бачиш, Як ворог нищить віру і красу.Стоїть собор, затиснувши тривогу, Тримає вічність — як свій оберіг. Ти пам’ятаєш кожну перемогу, і кожну кров, що бачив твій поріг.Сьогодні гул не дзвонів, а снарядів, Тремтить земля під кроком чужака. А за спиною — тисячі парадів і сила гетьманів, що в генах протіка.Могили шепчуть назви поіменні, Тих, хто за обрій в тишу відійшов. Ми не впадемо — ми благословенні На цій землі, де правда і любов.І є щось вище — понад дим і втому, Що не дає зламатися в пітьмі. Неначе тінь розстріляного дому Тримає міцно пам'ять на землі.Над містом знов лелека крила стелить, Шукає дім крізь марево розлук. Він — символ віри в спалених оселях, Що вирветься із цих запеклих мук.Несе в кожній пір'їні нам світанки, Туди, де ворог спалює міста. Допоки він вертає на уламки — На перемогу віра не вмира.Мій Глухове, крізь попіл і тривоги Ти вистоїш на зло всім ворогам. Бо в кожнім серці — відблиск перемоги, Що ще озветься світлом і життям».🙂 підписатися