Історія без міфів | 22 травня 1879 року в Полтаві народився Симон Петлюра – майбутній голо...

22 травня 1879 року в Полтаві народився Симон Петлюра – майбутній голова Директорії Української Народної Республіки та Головний отаман військ і флоту УНРЙого прізвище совєтська пропаганда десятиліттями намагалася перетворити на тавро. Термін «петлюрівці» свого часу виконував ту саму роль, що й раніше – "мазепинці", а пізніше – «бандерівці» та «укронацисти». Як і до будь-якого визначного політичного діяча, до Симона Петлюри було й залишається безліч претензій, закидів і звинувачень як від сучасників, так і від нащадків. Зокрема, такі:– Петлюра в 1914 році закликав українців підтримати російську імперію;– Петлюра не мав належної освіти й досвіду для керівництва державою та збройними силами;– Петлюра очолив повстання проти Гетьмана Павла Скоропадського;– Петлюра був неспроможний зупинити єврейські погроми, які здійснювали окремі підрозділи Армії УНР;– Петлюра відмовився помилувати Петра Болбочана й популярний у військах полковник був розстріляний;– Петлюра конфліктував із багатьма українськими політиками й воєначальниками;– Петлюра уклав Варшавську конвенцію з Польщею 1920 року, де-факто визнавши польську окупацію ЗУНР і крах української Злуки;– Петлюра прагнув до посилення особистої влади або навіть до встановлення диктатури;– Петлюра зазнав поразки у війні за Незалежність, внаслідок чого величезна кількість людей загинули, потрапили під маховик терору або вимушено емігрували з України.З іншого боку, після вбивства Петлюри в 1926 році почалося творення справжнього культу особи його прихильниками: "Святий Симон українського народу" (Євген Чикаленко), "Вождь з ласки Божої, Вождь-Мученик" (Володимир Сальський), "наш улюблений Вождь" (союз ветеранів Армії УНР). Це також було пов'язано із загальним "правим розворотом" української політичної еміграції в 1920-х – 1930-х роках, коли під впливом поразки визвольних змагань популярність правих (націоналістичних і консервативних) ідей відчутно зростала, а лівих і ліберальних – падала.Однак одне залишається беззаперечним: Симон Петлюра був політичним лідером, який найдовше очолював регулярну збройну боротьбу за самостійність України – аж до листопада 1920 року. В умовах катастрофічної нерівності сил, міжнародної ізоляції, фактичної ворожості Антанти до України, байдужості значної частини українського населення до визвольної боротьби, а також загальної втоми від воєнних дій.Петлюра не зрікся ідеї самостійності й в еміграції. 1925 року в першому числі тижневика "Тризуб" він писав: "В українську державність ми віруємо, українську державність ми ісповідуємо, – в її неминучости ми переконані". Тим самим, звісно, заперечуючи державність Української Соціалістичної Совітської Республіки – хоча частина сучасних українських істориків класифікують УССР як "поневолену, але державну". Петлюра не виїхав назавжди за кордон ще у 1918 році (як Скоропадський), чи в 1919 році (як Винниченко, Петрушевич та інші члени Директорії УНР), не повернувся в УССР і не легалізував цим вчинком більшовицький режим в очах значної частини еміграції (як Грушевський). Він до кінця життя залишався непримиренним борцем із більшовизмом і російським імперіалізмом і загинув від куль вбивці, який – за численними непрямими доказами – був пов'язаний з більшовицькою спецслужбою. Щонайменше, керівництво СССР доклало значних зусиль для того, аби посприяти виправданню вбивці французьким судом і дискредитувати в особі Петлюри весь український національно-визвольний рух, наклавши на нього тавро антисемітизму та погромництва.Історія без міфів | YouTube | Instagram | Facebook | Threads