Історія про Україну | У листі до гетьмана воєвода тиснув на вже знайомі нам больові точки: "...

У листі до гетьмана воєвода тиснув на вже знайомі нам больові точки: "Покинув ти єси матір свою правдиву, відступив єси від православної віри – царгородського патріарха. Відріклися від нас, братії своєї, пристали до мачухи – чужого народу, прийняли віру неправдиву, видуманого патріарха московського, що не має іншого походження тільки від царя. З ким ви побраталися тепер? З премерзким клятвопорушником, що нікому ніколи не дотримав віри. Що ж далі?... Москаль вірності не додержить, бо у нього тільки кривоприсяжництво й порушення угод". І от ніби й правда написана, але як воно мало сприйматися після тої ж Буші або татарського спустошення? Тож гетьман ту писанину Тишкевича, як і лист від турецького посла щодо відновлення перемовин про протекторат, відсилає до Москви.І цар Алєксєй Романов цього разу діє напрочуд оперативно та рішуче. До Хмельницького було направлено нове, куди більше військо московитів, а сам цар знову ударив по армії великого гетьмана литовського Януша Радзивілла в Білорусі. На той час контрнаступ Радзивілла вже повністю видихнуся без якихось вагомих результатів (не в останню чергу завдяки діям козацького корпусу Івана Золотаренка), і от тепер прийшла черга литовського гетьмана вигрібати. Золотаренко бере Бобруйськ та інші містечка сучасної Могильовської області Білорусі, де починає розставляти своїх людей та набирати місцевих до козацького корпусу. Цар висловлює певне незадоволення цим самоуправством, але з'ясовувати стосунки не на часі, та й Хмельницький радить не затримуватися біля "курників", тож питання швидко зам'яли.Золотаренкові виділили окремі населені пункти в Білорусі, де допускалося введення козацької "тимчасової адміністрації", на інших же захоплених територіях мали рулити лише московські воєводи. Сам він усе частіше починає іменувати себе не просто полковником, а "наказним гетьманом сіверським" та слухняно їздить на аудієнції до Алєксєя. Уже в липні 1655 року об'єднані війська московитів та Золотаренка спочатку захоплюють Мінськ, а потім і саму столицю Великого князівства Литовського – Вільнюс. Уперше в своїй історії це місто було завойоване іноземними військами та піддане жорстокому розграбуванню, що супроводжувалося пожежами та масовою різаниною місцевих городян. Паралельно з цим Богдан Хмельницький виступає з-під Білої Церкви на захід України, і зупинити його особливо вже немає кому.Причина – у відкритті нового для Речі Посполитої "фронту". Третього після українського та білоруського, тепер уже – польського. Сподіваюся, ви ще не забули, що король Ян ІІ Казимир, як і його брат-попередник, походив зі шведської династії Ваза. Шведська корона була втрачена ще їх батьком Сигізмундом ІІІ, але від своїх прав на престол він так і не відмовився. Це призвело до серії довгих воєн, під час однієї з яких Річ Посполита, зокрема програла шведам території в Лівонії із Ригою в тому числі. За останні десятиліття загартоване в Тридцятилітній війні Шведське королівство зміцніло ще більше та навіть заснувало власні колонії на території сучасних штатів Делавер та Нью-Джерсі. І нелюбов до роду Сигізмунда ІІІ при цьому нікуди не поділася. То як тут не скористатися проблемами свого багаторічного противника? Ще рік тому, і тепер, коли Богдан Хмельницький тільки готувався вирушити в свій другий "західний похід", на нього намагалися вийти посланці шведського короля Карла X Густава з пропозицією "тісного співробітництва" в боротьбі проти Речі Посполитої. Гетьману це здавалося чудовою можливістю, і тоді він щиро дивувався, чому царський уряд усіляко ставить палиці в колеса його спробам налагодити контакт із Карлом Густавом: не пропускає ні шведських послів, ні листів Хмельницького до Швеції. Адже в нас у всіх спільний ворог, чи не так? Утім, довго чекати відповіді Карл X не став, і саме в той момент, коли Золотаренко штурмував Вільнюс, а Хмельницькому один за одним здавалися перші галицькі міста, шведська армія перетнула кордони Речі Посполитої. Далі буде...