Астрологи оголосили тиждень Coil на #РадіоНічнийГолосіїв.Приїхала платівка «Black Antlers» 2004-го року, яка кілька днів тому вперше вийшла на вінілі. Джон Беланс за півроку після релізу першої версії альбому трагічно загине. Пізніше Пітер Крістоферсон трохи перезбере альбом і додасть пару нових треків. А за кілька років приєднається до Беланса в місці значно більш прилаштованому до їхньої музики, ніж те, де нам з вами пощастило опинитись. Вже без них добрі люди з лейблу Dais Records видадуть платівку на вінілі та надішлють її за океан — в далекий та невідомий їм Київ.На альбомі є багато чого, на що було б варто звернути увагу, — як в музичному плані, так і в текстовому,— але сьогодні ми пропонуємо вам сконцентруватись на словах, які Беланс промовляє в треку «Sex with Sun Ra (Part One — Saturnalia)». (На цьому, одному з останніх і найулюбленіших моїх лайвів Coil, Беланс зауважує, що трек було створено днями, і це, по суті, премʼєра). Now is the time to relaunch the dream weaponДжон і Слізі не втомлюються повторювати, що магія — це вміння направляти волю в зовнішній світ, змінюючи через неї те, що ми звикли називати «реальністю», а наша уява, котра не має меж, відіграє в цьому процесі ключову роль.Саме час згадати, що все навколо, і навіть самих себе, можна змінювати не лише фізичними діями, але й словом та думкою.І завжди памʼятайте, що, зрештою,All will be forgotten, and all will be well
Вчора трапилась нагода особисто подякувати Віталію Бардецькому за «Хліб». Досі вважаю, що це — надважлива точка на мапі київської клубної культури. Кожному поколінню своя клубна Мекка. Комусь «Ultra» чи «Cinema». Іншим «Closer». Комусь — «К41». Для багатьох з тих, хто народився на початку 90-х, першим одкровенням електронного двіжу був саме «Хліб». Вперше я опинився там на концерті Димної Суміші, році в 2008-му (пізніше була смішна історія, як ми з другом не впустили в «Хліб» за списком на концерт ДС популярного на той час виконавця, тому що просто не знали, хто це). Потім були безліч концертів західних груп і абсолютно неповторних вечірок під супровід українських та іноземних діджеїв і музикантів.Незадовго після відкриття «Хлібу» Бардецький дав інтервʼю, під час якого його запитали «Чому ви зробили клуб на Подолі? Це дуже дивне рішення». На що він відповів: «За рік-другий сюди переїде весь бізнес і Поділ буде київським Сохо». На дворі стояв 2007 рік. Пройшло 18 років. Нікому більше не спаде на думку питати про доцільність відкриття клубу на Подолі — уявити собі сьогодні київський двіж без нижнього міста неможливо. «Хліб» зачинився багато років тому. Тим, хто виріс на цих вечірках, здебільшого вже далеко за 30-ть. Найрозкрученіші київські клуби нині можуть похизуватись хорошим звуком, привозами топових світових електронних музикантів і впізнаваністю далеко за межами України. Але історія подільського рейву починалася саме там — в підвалі на Фрунзе (таку назву носила ця вулиця до перейменування на Кирилівську), де на київський ґрунт Бардецький і компанія намагались прищепити європейський підхід до організації нічного життя. Де грали різну музику: від хаусу і дабу, до експериментальної електроніки і панку; де не ловив мобільний звʼязок, який був там абсолютно не потрібен; де на барі наливали недорогий алкоголь; де збиралися різні люди — від унилих менеджерів і малоімущих студентів, до братків на серйозних щах і різнобарвної міської богеми. І звідки не хотілось йти додому, навіть коли Поділ освітлювали перші промені ранкового сонця.Пізніше ми поїдемо за кордон і побачимо, як це відбувається там — дуже схоже до того, що створив на Подолі Бардецький. Але саме «Хліб» був першим клубним причастям мого покоління. І уявити собі київський андер кінця нульових без нього неможливо.На #РадіоНічнийГолосіїв в памʼять про «Хліб» звучить трек Coil, який асоціюється у мене з тими безтурботними часами.
У Эзры Паунда есть прекрасное стихотворение о главном действующем лице сегодняшнего праздника. О Христе парадоксальном. Об игроке, о трикстере и плуте; о богочеловеке, учившем, что богочеловеком может стать всякий, кому хватит храбрости, дерзости и любознательности; о том, кого попы сначала сами распяли, а затем нацепили на свои кровавые знамёна, чтобы продолжать распинать других; чье учение они извратили, и чье имя оболгали.Самого Паунда идейные отпрыски этой поповской блядвы также оклеветали, нарекли полоумным и запроторили в сумасшедший дом. Но они ничего не знают о Христе. А Паунд знал. БАЛЛАДА ДОБРОГО ДРУГА (Так говорил Симон Зилот вскоре после Голгофы)Он добреньким не был, наш Добрый Друг —Мой друг Иисус Христос.Не зря он в товарищи выбрал нас —Властителей волн и гроз.Когда стража пришла, а за ней толпа,Он сказал нам: «Не надо слёз,Я возвращусь к вам, мои друзья,И незачем вешать нос!»Он и пленный казался свободней всех —Выше всех он голову нёс.«Почему же я в городе не был взят?» —Услыхал я его вопрос.Он не звал нас — мы сами пошли за ним,Был он строен, темноволос,По вечерам мы вкушали мёдСреди виноградных лоз.А книжных червей не любил наш друг —Не хотел принимать всерьёз,Только нас, рыбарей, он позвал в друзья,Властителей волн и гроз.И таких, чтоб статью сравняться с ним,На земле немного б нашлось,Когда же он проповедь говорил,С каждым словом он словно рос.Он сказал: «Увидите, оживу!» —И поправил волну волос… —«А красиво смелый идет на смерть!» —С улыбкой он произнёс.«Лучше всех меня слышит, кто слеп и слаб,Оклеветан, голоден, бос:Ибо только страдавший имеет власть» —Так говорил Христос.И многие тысячи шли за ним —Сыном Божиим был Христос,Но по крови своей человек он был —Человека же нет без слёз.Он плакал от боли, и кровь лилась,Обагряя черный утёс.Но, как счастье, принял он эту боль,И, как жизнь, её перенёс…На холмах Галилеи я видел его —Он тянул с рыбаками трос,Отплыть готовясь в Генисарет —Загорел и наг, как матрос.Я помню глаза — то как пена волн,То как тихий, бесшумный плес.И недаром друзьями он сделал нас,Властителей волн и гроз…Я видел тебя вкушающим мёд —Я зрел твою казнь, Христос.
Читаю Pieces of Eight: Chaos Magic Essays and Enchantments Гордона Вайта. В одному з останніх есе він розмірковує про користь від створення кожним власного священного календаря, що підкріплює зв'язки з концепціями та людьми, які важливі для вас та вплинули на ваше становлення, і як приклад наводить свій власний.А там з-поміж іншого: The Siege of Monségur – March 16The culmination of the genocidal episode known as the Albigensian Crusade, it was on the 16th of March that the remaining Cathars were burned in a bonfire after the fortress of Monségur was breached in 1244. Some esoteric traditions maintain that the Holy Grail was smuggled out during the fall of the fortress. This is best read metaphorically as a reminder that the Empire can never fully defeat The Signal. It is what I remember on this day. Jacques de Molay – March 18Funny how these dates cluster. This must be the ‘French royal murder’ part of the calendar. As you know, de Molay was the last Templar Grand Master, who was burned alive on a floating pyre on the Seine in 1314. He cursed King Philip IV from the pyre. The king was dead within a year. The historical provenance of the story that a Freemason pushed through the crowd at the guillotining of Louis XVI to dip is cloth in the royal blood and shout “Jacques de Molay, thou art avenged” is not particularly good. But it is a wonderful sentiment, to be whispered whenever a European technocrat falls from grace, which happens often these days but not nearly often enough.Традиційна окситанська пісня в пам'ять про ті, безперечно, пов'язані між собою події на #РадіоНічнийГолосіївA-E-I-O-U
Доки падає сніг,сумні дракони на будинкахпам’ятатимуть нас,бо це тільки Річардзаскочив до Києва,щоб побудувати замок і піти,а ми лишаємось тутназавжди, —писав Аттила Могильний кількадесят років тому.Гадаю, що йому, де б він не був, не вистачає прогулянок містом, яке він так ніжно та войовничо оспівував.І поки нам доступна ця радість: ходити Києвом, який зринає у поезії Могильного, відблискуючи то через образи княгинь часів Київської Русі та половецьких зайд, то дівчат з Сирця і Відрадного 80-х — скористаймося цією можливістю. Виходьте пройтися просто зараз. Можливо, вам вдасться побачити щось, чого ви не помічали раніше. Сніг, який зараз повільно лягає на вулиці середмістя і околиць Києва, пронизує один із кращих циклів Могильного «Зима нашого міста». Пацани з окультного двіжу на районі подейкують, що якщо читати його вголос, стоячи під лютневим снігом, доля посміхатиметься вам наступної весни, а ті, в кого ви таємно закохані, обов’язково скажуть вам «Так». Я беззастережно вірю в локальні ритуали, вже розпочинаю свій і закликаю вас наслідувати моєму прикладу.Дай мені руку — і підемо вуличками Старого Києва, бо лише взимку так сильноруки шукають рук.А #РадіоНічнийГолосіїв забезпечить вам музичний супровід для прогулянок цього пізнього п’ятничного вечора.
В Путивлі граді вранці-раноСпіває, плаче Ярославна,Як та зозуленька кує,США грантів більше не дає.Я все розумію і, можливо, навіть декому співчуваю. Але можна, будь ласка, не називати медіа, які жили за рахунок інвестицій зі США, незалежними? Незалежні ЗМІ — евфемізм, анекдот, або, в кращому випадку, артефакт минулих часів. Незалежним може бути панк-зін, який створюють і друкують в підвалі, і який видають взагалі не для того, аби його поширювали. Така ситуація склалася саме через те, що ми всі десятиліттями неправильно вживали слова. Зокрема слово «незалежний». Ба більше, медіа, які живуть з донатів підписників, теж складно назвати незалежними, тому що вони залежать від читачів, які схвалюють їхню редакційну політику, і за яку несуть редакції гроші. І навіть цей нішевий канал цензурується автором, тому що 80% всього, що хочеться написати, краще поховати в архіві. Принаймні зараз. Ми всі від чогось або від когось залежимо. Як мінімум від обставин. Від обовʼязків, які самі на себе взяли. Від конкретного моменту і від випадку.Риторика на кшталт «є ЗМІ олігархів, а є незалежні медіа», яким раптово треба допомогти вижити — це єзуїтство. Незалежні ЗМІ існують попри зміну політичного клімату. Поки їхніх авторів та редакторів не закривають на тривалі строки і не розстрілюють в ярах та в тих же таки підвалах. Подивіться в словнику, що означає «єзуїтство» і «незалежний». І відкрийте вже підручник з логіки, якщо, як і я, прогулювали цей предмет в університеті.
Днями дочитав «Утрачений рай» Джона Мілтона. Йшов ввечері Подолом і розмірковував про образ Люцифера в літературі. В навушниках грав «De Profundis» світлоносного житомирського проекту Лютомисл. В рюкзаці лежала друга й остання книжка Отто Рана. Двоє свідків Єгови, які пасуться неподалік від станції метро, конкуруючи за сакральну поляну з крішнаїтами, вели теологічний диспут з перехожим. Трек дограв, на кілька секунд в моїх навушниках виробництва корпорації імені плоду дерева пізнання добра і зла запанувала тиша і я почув слова однієї з єговісток: «... падший ангел, восставший против бога-отца...». «Яка кайфова синхронія», — подумав я. За кілька десятків метрів група послідовників Говінди втомлено співала маха-мантру.Я спускався в підземку і думав, як класно повставати проти отця, подорожувати по Pays Cathare на півдні Франції, бути крішнаїтом в східній Європі, грати блек в Житомирі, врешті-решт йти вечірнім зимовим Подолом, розмірковуючи про Вранішню Зорю. Адже:Here at leastWe shall be free.На хвилях нашого випадкового #РадіоНічнийГолосіїв громоголосить композиція Peace Is Not Found! (Ode to Lucifer) від Лютомисл.
Інколи нам щастить. У світ народжуються генії та пророки, які самої своєю присутністю перевертають повсякденність, і наше існування стає менш жалюгідним. Дівчина, яка вам подобається, раптом відповідає взаємністю, і от, після незабутнього побачення у дешевій наливайці з недоброю репутацією, ви сідаєте в одне таксі на двох. Ваші сусіди по купе з дітьми та неймовірно важливими й оригінальними думками стосовно політичної ситуації у світі не встигають на потяг. А інколи українські кінофестивалі додають в свою ретроспективну програму справжнє золото. Як «Апокаліпсис сьогодні» кілька років тому на КТК.Або, як Молодість нині, що несе на своїх дистрибʼюторських крилах благу звістку — «Останнє танго в Парижі» Бертолуччі на великому екрані в середмісті Києва. Це 30 років потому він зніме немічних «Мрійників». Але за tainted love Марлона Брандо та Марії Шнайдер італійському майстру вуаєризму можна пробачити все. І за Лів Тайлер у «Beauté volée».Змішані в ідеальних пропорціях хвороблива закоханість, садизм, нездатність протистояти своїм та чужим демонам і тотальна самотність. Підгледіти рецептуру такого коктейлю — це треба вміти. Зйомки у стрічці стали травматичним досвідом не тільки для юної Шнайдер, але й для смаленого-пересмаленого Брандо, який наче і кохався в імпровізації під час зйомок, але врешті на довгі роки припинив будь-які контакти з автором картини. І ані слова про вершковий епізод. Якщо ви будете в столиці у вівторок, 29-го жовтня, не втратьте свій шанс побачити це у Будинку кіно. Така нагода справді трапляється вкрай рідко.
⁶ Поставь над ним нечестивого, и диавол да станет одесную его. ⁷ Когда будет судиться, да выйдет виновным, и молитва его да будет в грех; ⁸ да будут дни его кратки, и достоинство его да возьмет другой; ⁹ дети его да будут сиротами, и жена его — вдовою; ¹⁰ да скитаются дети его и нищенствуют, и просят хлеба из развалин своих; ¹¹ да захватит заимодавец все, что есть у него, и чужие да расхитят труд его; ¹² да не будет сострадающего ему, да не будет милующего сирот его; ¹³ да будет потомство его на погибель, и да изгладится имя их в следующем роде; ¹⁴ да будет воспомянуто пред Господом беззаконие отцов его, и грех матери его да не изгладится; ¹⁵ да будут они всегда в очах Господа, и да истребит Он память их на земле ¹⁶ за то, что он не думал оказывать милость, но преследовал человека бедного и нищего и сокрушенного сердцем, чтобы умертвить его; ¹⁷ возлюбил проклятие, — оно и придет на него; не восхотел благословения, — оно и удалится от него; ¹⁸ да облечется проклятием, как ризою, и да войдет оно, как вода, во внутренность его и, как елей, в кости его; ¹⁹ да будет оно ему, как одежда, в которую он одевается, и как пояс, которым всегда опоясывается.
Війна тривала. У середині війниЧотири братчики на човнику пливли. Курив коротку люльку Непийпиво(Любив усіх дівчат, які були,Вони його любили, як на диво)А брат Святоша, дивно посміхався. Тарасій сперечався не злостиво,Був стерновим і вегетаріанцем. Четвертий — Аполон — в усі запливи,Він наймолодший з них і завжди з ними. Ніч, позаяк, для нас козацька мати,До берега ворожого вночіВони причалили де плавні і корчі,Щоб міни ставити, моsкаликів стріляти. Поставили, стріляли і втеклиВже під вогнем, та все їм таланилоЯ бачив відео — так весело і мило. Що далі — зрозуміло. Лиш — коли?Тут Непийпиво люльку закурив,Не з’їв Тарасій м‘яса принципово,Для рими Аполон надибав слово,Святоша помолився, він умів. І якось взимку, у різдвяну ніч,Через кордон із торбою тротилуПройшли вони і тут їх і накрило. Смерть дожене усіх — звичайна річ. Відмовилися здатися. Був бій. Все в них було так дивовижно просто. До велетнів небаченого зростуВони зростають в пам‘яті моїй. Тепер на човнику у світлих водах раюВони пливуть разом, як і жили.У Непийпива люлька, як завжди,А що там їсть Тарасій, я не знаю. Святоші все знайомо, ніби вдома,І з ними Аполон, як вам відомо.
