У травні минулого року, пишучи для (тоді) Віцепремʼєрки Ольги Стефанішиної виступ на одному важливому заході, вжив вираз “Ukrainian accession model”, обґрунтовуючи це унікальністю моменту, геополітичними викликами і спільними інтересами. Тоді колеги цю думку забракували — було не на часі. А буквально через півроку вона (навіть у численних формах) уже претендує на «мейнстрим». Аж дивуєшся, як швидко змінюються обставини. Or do they?Річ тут навіть не в тім, щоб правильно відчувати момент для таких ідей. А в тому, щоб із розряду “new-fangled” (подивіться значення цього слова) вони вже скоро переросли в actionable програму дій, яку поділятимуть в Україні, Брюсселі та інших 26 столицях 🇪🇺. Якщо цього не відбудеться вже незабаром, вони неминуче загубляться на фоні старої-доброї класичної методології вступу і все повернеться на круги своя. Тож обставини, схоже, і не змінилися зовсім. Це просто в нас зʼявилося бажання перепрошити реальність під свої ідеї. Телеологія зовнішньої політики України, коротше. Треба додати таку тему в силабус.