21 грудня, Йоль, #темний_адвент«Як влучно сказав мисливець за привидами Кас Ловуд, головний герой роману "Анна убрана в кров", який я зараз перекладаю: "найстрашніше — те, що живе при світлі, не в тінях". Адже ті силуети, що ховаються в темряві, залишають простір уяві. Доки по кутках темно, завжди можливо, що замість жаских василісків там шарудять хом'ячки. А от зло, що не ховається, живе відкрито і з почуттям гідності, адже воно поважний член суспільства, от де справжній жах.Тож, моя порада, користуйтеся цим контрастом, коли пишете власні твори. Згущуйте фарби, плутайте читача, грайтеся з ним, пробивайте четверту стіну, якщо треба. Чи є насправді королем міста Тіней Магнус Малс, поважний директор музею Міста-біля-Моря? Чи це просто жорстокий старий, який б'є свого онука? Чи катуватимуть у світі міста Тіней Тобіаса, якщо в світі Марти це робить з його лялькою Магнус? І в якому світі перебуває дідусь Дані, якщо здатен оживляти Гайліса, коли заманеться?Всі ці питання я у своєму романі навмисно залишила без відповіді, адже саме ця недосказаність і створює образу Магнуса Малса неповторний вайб темного чаклуна.А ще — змусьте деталь працювати на ідею, на саму суть ваших романів чи оповідань. Чудовим прикладом цього прийому є фільм "Багряний пік". Готичних і жаских тропів там не бракує, "текст" цього фільму щільний і апелює до багатьох темних жанрів. Але я у захваті від моменту, коли першого удару своєму фальшивому чоловіку Томасу Шарпу, Едіт завдає... чорнильною ручкою. Ця деталь геніальна в своїй об'ємності. Найперше, вона нагадує нам, що попри всі жахи те, на що ми дивимось — є текстом, який пише Едіт, її романом. І що вона не просто жертва, вона — Авторка, причому не лише романів, а і свого життя. Ручка і чорнильна кров, що крапає з грудей Томаса Гіддельстона, це ніби шепіт рятівного голосу всередині кошмару: "Це гра, це все не насправді". Такий прийом не тільки на мить "вибиває" читача і глядача з тексту, але й нагадує: події, за якими він зараз спостерігає, затамувавши подих, більше ніж просто події. Ця деталь одночасно і про Анну Радкліф, і про Мері Шеллі, авторку Франкенштейна, і про Джейн Ейр з її вірою в те, що вона здатна сама заробити на життя і не мусить ставати коханкою Рочестера, а також про життя сестер Бронте та проривний фемінізм їхніх готичних творів».Мія Марченко, письменниця, перекладачка з англійської і французької мов, кандидатка філологічних наук з літературознавства, авторка повісті «Місто тіней», «Подарунок саламандри» та багатьох інших книжок.