Процес тихий і непомітний. Спершу менше інтимності («ми втомлені»). Потім менше поцілунків («ми вже не підлітки»).Згодом менше обіймів («немає часу»). І зрештою - майже жодного контакту(«так виглядають зрілі стосунки»).Аж поки одного дня ти не усвідомлюєш:живеш не з коханою людиною, а з«сусідом по квартирі», з яким ділишвитрати й обов'язки, але який тебе небажає, не шукає, не торкається.Найпоширеніші виправдання:«Ми надто зайняті», «Цей етап ужепозаду», «Доросле кохання таке»,«Головне, що ми любимо одне одного»,«Не все у стосунках — про фізику».Але правда в тому, що фізична близькість — це не дрібниця. Це мова любові без слів. І коли вона зникає, ламається щось дуже важливе.Так, але лише якщо обидва хочутьвідновити близькість. Якщо змін прагне лише один — самотність залишиться, і доведеться вирішити: чи можеш ти жити так далі.Потребувати фізичного контакту не означає бути поверхневим.Сумувати за інтимністю — не означає перебільшувати. Хотіти почуватися бажаним — не означає бути вимогливим.Потреба у фізичному контакті є однією з базових емоційних потреб людини, фізичний дотик, обійми забезпечують відчуття безпеки, близькості.Страшно, ніяково про це говорити в парі, поговори про це з психологом.