«Вітрина русского міра» зараз перетворюється на чорну діру для ресурсів. Гарантії, що військовий чи комерційний автотранспорт дістанеться через сумнозвісну «трасу Новоросія» (Р-280), більше немає. Сухопутний коридор не гумовий. Поїзди йдуть тільки до Керчі, бо далі можна гарантовано втратити дефіцитний локомотив.Мости через Перекоп не зруйновані повністю, але їх регулярно пенетрують, пробиваючи полотно – насипні дамби швидко не зробити, а важка техніка та інженерні розрахунки, що приїжджають на ремонт, теж можуть стати жертвами наших БПЛА.Усе це створює класичні вузькі місця – багатокілометрові черги, нічні стоянки великовантажів, затримки біля понтонів, якими користуються наші дрони на вільному полюванні. Забиті цистерни в Чаплинці та Армянську, жодного дня без кількох згорілих фур. Логістика працює в режимі російської рулетки – спробуй відгадай, що доїде, з того, що потрібно на вчора. Численні обмеження комунального автотранспорту, вуличного освітлення, скорочені графіки роботи ТЦ, повне припинення продажу бензину цивільним, призупинення бронювання та розміщення туристів, скасування поромного сполучення, регулярні перебої з електроживленням і графіки відключень у Севастополі – це не тимчасові незручності, це маркери надважкої структурної кризи. І наше основне завдання – не стільки зробити життя окупантів на півострові нестерпним (хоча це приємний бонус), скільки максимально відволікати їхні ресурси від лінії зіткнення і змушувати нести цю валізу без ручки якомога довше і дорожче.«Артек» поки що все, дітей заборонено перевозити на відпочинок – окупаційній адміністрації доведеться або за власний кошт палити дефіцитні ресурси на ілюзію мирного життя, або виплачувати допомогу. Поїзди наразі не ходять, а аеропорти на півдні давно не працюють – усе це реальна ціна війни. Перебої зі світлом означають катастрофічні збитки в HoReCa: зіпсовані тонни продуктів у холодильниках, скасовані бронювання, мертвий сезон.Впевнений, що на тлі жорсткого нормування бензину та автобусів, які їздять по годинах у тилу, гарнізони РФ біля Степногірська і Малої Токмачки теж більше не купаються в ресурсах. Особливо після того, як прилетів страйк по мосту у Василівці. Численні ремонти згорілих паливних бочок, ТЕС, газових сховищ та поромів – усе це шалено висмоктує гроші, будматеріали та кваліфіковані людино-години від пріоритетних завдань фронту.Паралельно СОУ завдали успішних ударів по чотирьох газових компресорних станціях (ГКС) – у Журавлівці, Ароматному, Ключах та Лохівці. Там фіксуються сильні пожежі та задимлення. Навіщо? Логіка проста: «Таврійська» ТЕС працює на газу і використовує дизель як резервне аварійне паливо. З дизелем у Криму тепер дуже погано, тому ми взялися за газ. У ніч на 20 червня уражена і сама ТЕС у Сімферополі – вибита бочка для зберігання палива, є кілька прямих влучань у ключові будівлі. Спалити машинний зал або саму турбіну було б неймовірно смачно. Свого часу Росія завозила ці турбіни Siemens через сірі схеми. Їхній ремонт під жорсткими санкціями – це колосально дорого і розтягується на роки. А якщо падає базова генерація, всі військові бази, штаби і заводи переходять на дизель-генератори, випалюючи залишки палива з подвійною швидкістю. Ідеальне замкнуте коло.Крим більше не є військовим активом окупантів – він перетворився на токсичний пасив з від'ємною рентабельністю. Політично Кремль не може його здати, а логістично більше не здатний повноцінно забезпечувати.Кожна тонна солярки, яку зараз спалюють дизель-генератори у знеструмлених військових частинах Севастополя – це тонна палива, яку недоотримає бронетехніка на Запорізькому напрямку. Кожен інженер з розбитого батальйону в Керчі, який зараз латає рейки та резервуари – це мінус кваліфіковані руки для зведення фортифікацій на материку. Мільярди рублів та тисячі людино-годин тепер буквально згоряють у спробах просто підтримати базову життєдіяльність бази.