Легенди рубіжних світів Оповідка четвертаБудяки і взуттяТретій помічник другого заступника секретаря планетарного консула мав довге звання, але мало обов’язків. Його ім’я губилось у потоках внутрішніх циркулярів, але табличка на дверях справляла враження. Його боялись. Його шанували. Його уникали. Він мав у кабінеті два кактуси, штучну пальму і старий термінал, на якому ще працював емейл.Одного ранку, коли система кондиціонування працювала на "терпимо жарко", він відкрив листа від старого друга:"Привіт! Я думаю переїхати на вашу планету. Чи є сенс відкривати магазин взуття для місцевих? Як ринок? Твоя думка дуже важлива."Він прочитав уголос. Офіс реготав.— Вони навіть не розуміють концепції взуття! — вигукнув хтось. — Весь ринок — це шерсть, ягоди і агавовий сік!І він, підбадьорений сміхом, відповів жартома:"О, взуття — чудова ідея! До речі, нам ще потрібно відкрити університет квантової алгебри, музей абстрактного мистецтва і бар високої кухні. Племена зрадіють. Можеш ще фондовий ринок запустити. А загалом — ідея чудова, приїжджай."Через місяць прибули три вантажівки. Повні взуття. І товариш — із гордим виглядом підприємця.— Це жарт був, — сказав клерк.— Жарт? Я вклався по максимуму!— Ну, тоді вітаю на нашому ринку.Магазин справді зацікавив гарнізон. Клерки купували модні чоботи. Але племена — ні. Вони як ходили босоніж, так і ходили. Бізнес загруз. Товариш прийшов до нього в барі:— Ти ж знаєш, як тут усе працює. Може, можна якось... допомогти?— За кілька тисяч динар? Можу допомогти з бізнесом— Жодної корупції.— Абсолютно легально, обіцяю.Він замовив насіння будяків на сусідній агропланеті. За три ночі дрони розсипали їх навколо основних шляхів кочівлі. За тиждень новина облетіла поселення: щось болюче росте в степах. Люди почали шити пов'язки на ноги. Потім один дідусь сказав:— На інших планетах для такого є... взуття.Через два тижні — аншлаг. Взуття розкуповували. Замовили ще. З'явились перші імперські каталоги з "практичним степовим дизайном". Згодом — майстри взуттєвої справи серед самих племен.В барі, за пляшкою місцевого пива, товариш казав:— Ти врятував мене.— Ти врятував їхні ноги. Але знаєш, що найдивніше?— Що?— Вони жили без цього тисячу років. А тепер не можуть уявити без нього і дня.І десь у степу нові покоління народжувались уже з ідеєю, що взуття — це норма. А будяки? Вони стали бур'яном. Як ідеї, що прийшли з центру імперії й прижилися без дозволу.