Надія Кантерук:«Щосуботи маємо біблійні заняття з дітьми. Вони дуже люблять приходити на ці уроки, і щоразу біжать обійматись коли зустрічаємось. Підліткові спілкування проходять також по суботам. Там розглядаються різні актуальні теми, наприклад: дошлюбні стосунки, дружба. Після закінчення недільного зібрання завжди лишаємось поспілкуватися з людьми. Це можливість дізнатися про новини та справи, про здоров’я, про дітей та близьких. А також про те, що було зрозумілим з проповідей, а що було надто складним. Домашні групи проходять за планом. Щотижня або через тиждень збираємося для вивчення Божого Слова. Також ініціюємо вивчення Біблії в інших селах Лубенського району. Багатьом подобається такий формат, люди не просто читають Писання, а вчаться його розуміти і застосовувати в житті. Часто запрошуємо знайомих односельчан до себе в гості, виходимо на каву, на пікнік. Або й самі ходимо до когось в гості. Спілкуємося, ділимося особистими переживаннями. Через такі зустрічі ми більше зближаємося»
Ірина Устимчук:«Продовжуємо служіння на Чорнухинщині. Провели захід для жінок, які відвідують євангелізаційні служіння. Розглядали історії біблійних жінок Єви та Марії. Було багато було позитивних відгуків, учасниці казали, що ще ніхто не проявляв до них такої уваги. Одна жінка розповіла, що навчилася просто молитися, розповідаючи Богу про свої потреби. І після молитви відчуває радість у серці та легкість. Також мали сестринську зустріч для особистого спілкування та духовного зростання.Продовжуємо працю з дітьми, підлітками та молоддю. Будуємо дружні стосунки з їхніми батьками. За підтримки команди місії «Добрий самарянин» провели захід на тему: «Дорога життя». Близько 60 дітей мали можливість взяти участь у конкурсах, майстер-класі, переглянути виставу.Ведемо розбір Слова по книзі Якова. Також регулярно проводимо євангелізаційні служіння — молитви за Україну, які відвідують близько 30 людей. Стараємося завжди підтримувати зв’язок один з одним, а також і з тими, хто потребує особистої духовної підтримки»
Михайло Мухар:«У цьому році ми ще більше розгорнули працю з дітьми, підлітками та молоддю. Друкуємо та розповсюджуємо запрошення на дитячі зустрічі окремо на кожну тему. Підліткові проводимо таким чином. Перша частина — історія з Біблії. Потім — граємо в теніс, футбол, волейбол. Проводимо різні майстер-класи, щоб навчити дітей працювати своїми руками. Також проводимо біблійні вікторини з призовими місцями: перше місце — 300 грн, друге — 200 грн, третє — 100 грн. Бачимо, що діти запам’ятовують майже усе, що прочитали.Мали сестринське регіональне служіння. Зібралися близько 65 жінок із Абазівки, Супрунівки, Полтави, Решетилівки, Сем’янівки та інших сіл. Тема зустрічі була «Скарби мого серця». Проводимо курс з історії християнства, христології для вірян в Абазівці. Щодня і щослужіння молимося за Україну. Роздаємо газети, запрошення на богослужіння в Супрунівці, Абазівці, Івашках, Мильцях. Не завжди люди охоче відгукуються, але ми не зупиняємося. Якби Ісус та учні Його зупинились, то сьогодні не було б нас»
Ігор Стельмах (Волинь):«З Божої ласки ми мали можливість послужити сім’ям військових, пораненим та людям з інвалідністю. Провели зустріч для жінок та матерів загиблих воїнів. Старалися створити атмосферу затишку, любові та прийняття. Тема зустрічі була: «Від попелу до слави» — про те, як Бог піднімає людину з болю. Для учасниць приготували подарунки. А після програми мали спілкування за кавою. Нам було важливо, щоб через це служіння люди побачили живе Євангеліє і Божу любов у дії.Також відвідали сім’ї у складних життєвих обставинах. Найбільше вразливі їхні діти. Ми прийшли до них з подарунками, підтримкою і теплом, запросили на богослужіння. Дуже хотілося, щоб навіть у таких умовах діти відчули радість і любов. Крім того ми продовжуємо працю з дітьми в сільському клубі: проводимо гуртки, ігри і, звичайно, ділимося Євангелією. Роздавали гуманітарну допомогу жителям села. Люди відкриті, і ми стараємося служити не тільки словами, але й ділами. Наше бажання — бути світлом, щоб все більше людей пізнавали Бога»
Петро Приходько:«У церкві «Христос — єдина Надія» м. Запоріжжя зібрання проходять у два потоки. Приходять дуже багато людей. Разом із церквою служимо в місті, також їздимо в села Михайлівської громади. Підтримуємо місцеве населення духовно і матеріально. Люди поступово навертаються до Бога. Одна жінка, яка займала високу посаду, підійшла до мене в магазині і каже: «Можна з вами поговорити?» І запитує: «Як би так покаятися, щоб не виходити на сцену?» — «Але ж ви мали чути, що Божий Син говорить: «Хто не визнає Мене перед людьми, того Я не визнаю перед Отцем Небесним». Зрештою, вона погодилася. І на одному з богослужінь вийшла, щоб за неї помолилися.Семеро чоловік із Запорізької області навчалися в місіонерській школі. Хочемо відкривати нові місіонерські станції. Попри те, що тут постійні обстріли, атаки безпілотників, продовжуємо проповідувати Євангелію. Молодь, яка не переживала таких обставин, боїться сюди їхати. Але ті, хто виріс в цих умовах, мають вже вироблений «імунітет» і надію на Господа»
Світлана Степанюк:«Проходячи нелегкий час в нашій країні, дякуємо Богу, що Він з нами, що ми Його діти. І навіть коли важко, можемо звертатися до Нього з проханнями. Бачимо відповіді на молитви. Продовжуємо працю як у Глобиному, так і в навколишніх селах. Стараємося допомагати людям матеріально і духовно.У співпраці з владою нашого міста організували зустріч з удовами військових. Дуже хвилювалися, але зустріч пройшла дуже гарно, спокійно. Старалися створити атмосферу, де жінки могли б відпочити, поспілкуватися. Служителі звершили за них молитву. Ми бачили сльози на їхніх очах.Проводимо подібні зустрічі по всій області. Їх відвідують багато невоцерковлених жінок, тих, які втратили чоловіка, сина чи когось з рідних. Бачимо, як вони оживають в спілкуванні, дякують. Ми радіємо, що можемо бути для них хоч і не великою, але підтримкою. Спрямовуємо жінок до Того, Який сильний потішити і допомогти. Багато болю, горя і втрат. І як важливо допомагати один одному проходити через ці випробування!»
Валентин Ярошенко (Сумська область):«Лінія фронту знаходиться на відстані вже менше, ніж 20 км від Сум. Щоденні «прильоти» по інфраструктурі та будинкам, безпілотники, КАБи, балістичні ракети… Доводиться їздити по місту з відкритим склом в авто, щоб вчасно почути загрозу. Тривога в місті триває по 15-20 годин на добу. Постійні перебої з електроенергією та водою стали вже чимось буденним. Але ми продовжуємо жити тут, і наші діти теж поруч з нами. Віримо, що Бог допоможе вистояти і збереже від всякого лиха.Церква живе та діє. Проводимо недільні зібрання, молитви та домашні групи, постійно приходять нові люди. Мали вечір для сімейних пар. Також люди з нашої церкви служать в лікарні для військових.Має успіх наш Денний центр для дітей та підлітків, спостерігаємо добрі переміни в їхньому житті. На молодіжних зустрічах не лише розглядаємо біблійні теми, але й займаємося рукоділлям, кулінарією, математикою та англійською. Мали окрему зустріч, де навчалися правилам безпеки та техніці надання медичної допомоги»
Олександр Клеймьонов:«До цього місця допоміг нам Бог. Для нас це не просто слова, а реалії сьогодення. Ми служимо у Кролевці, недалеко від кордону. Але з Божої милості живі, маємо родини, житло, продукти, одяг, взуття, газ, воду, частково світло. Ми можемо допомагати іншим людям, і ми це робимо.Зокрема, підтримуємо сім’ї, в яких є люди з інвалідністю, лежачі хворі. Маємо багато щирих розмов, свідчень, молитов. Дехто десятиліттями доглядає своїх рідних, витрачає на це багато коштів, їхні фізичні і моральні сили вже на грані. Служіння церкви нагадує, що вони потрібні людям і не забуті в Бога. Також допомагаємо продуктами малозабезпеченим.Відвідування психоневрологічного інтернату у Грузькому стало вже звичаєм, але кожного разу це радість для його жителів. Коли тебе тримає за руку доросла людина, заглядає в очі і каже: «Ви ж нас не залишите, ви ж до нас приїдете ще?» то розумієш, що твоє служіння для них важливе. Вони радіють подарункам, простим речам. Крім того відвідуємо будинок для літніх людей»
Віталій Маланчук:«Вітання із Скандинавії, де ми живемо і служимо вже 4 рік. Попри радісні події та моменти у служінні, є і свої виклики, труднощі, які вимагають немало сил, часу, молитов.Ми мали зустріч пасторів та дияконів наших церков у Швеції, де підводили підсумки праці за минулий рік, планували спільні чи окремі заходи на 2026 рік. Плануємо стаціонарні табори для підлітків, молоді, дітей, братерські та сестринські конференції. На цій зустрічі також були присутні молодіжні лідери з кожної церкви, і відбулися вибори відповідального за молодіжне служіння у Швеції. Ним став наш представник із Вестероса.Час від часу відвідую різні церкви, хоча найближча відстань між ними — 100 км. Відвідую молодіжні зустрічі, мотивую молодь до служіння, до виконання Великого Доручення Ісуса Христа. Вони молодці — серед тижня збираються для молитви, вивчення Слова, підготовки до практичного служіння. По можливості їжджу на домашню групу у м. Галльстагаммар. Інколи на ці зустрічі приходять нові люди, навіть мусульмани»
Володимир Федорук:«Уже рік як ми переїхали з Дніпропетровщини. Починати на новому місці життя і служіння з нуля справді дуже важко. Втративши будинок і нову церкву, яку ми стільки років збирали «по крупинці»… Щоразу коли згадуємо Межову, навертаються сльози. Війна зруйнувала життя багатьом. Але Господь зберіг нас і привів на нове місце — значить благословить і тут. Цей рік був справді дуже важким. Переїзд, вагітність, будівельні роботи... Діти за цей рік змінили 3 школи. Моральне і фізичне виснаження далися взнаки. Але, незважаючи ні на що, намагаємося робити все, що зараз в наших силах. Маючи самі нестачу, знаходимо можливість допомогти й іншим — одягом, продуктами, зокрема, хлібом власного виробництва, транспортом (відвезти до лікарні чи до аптеки). За 22 роки служіння в Межовій, ми зрозуміли, що найкращий підхід — жити серед людей. Вони бачать твоє життя. А ти зі свого боку — краще бачиш їхні потреби. Просимо згадувати нас в молитві, щоб Господь благословив людей у с. Воротнів бажанням шукати Бога»
TGLIST.COM.UA
