Діти, сіли за парти, взяли зошити і пишемо: «Особистий бренд». Крапка.

(Це жарт, у якому є частка жарту). Поговоримо про Лінкедин. Я відстежую реакцію людей у різних соцмережах на свої пости. Не тому, що я така вся розумниця-стратегиня-Герміона Ґрейнджер. А тому що я — аааа, я зараз це скажу — хочу продавати себе в постах, але поки не виходить.

І що я бачу? Хуки спрацьовують. Що? Дихання носом у воду? Що це, бляха? — І всі читають далі. Одіссей — мудак? Що це, бляха... І всі знов читають далі
Сторітелінг — сто п'ятдесят разів так. Це як міністендап, що змушує усміхнутися.
Ніжне турботливе закінчення — так. Це як на невербальному: «Я розумію вас, я бачу вас».

Я називаю такі пости "піксель людяності". Але якщо цього пікселя буде забагато, то вас сприйматимуть просто як цікаву особистість. Я так думаю. І знаєте що? Раз я розумниця-стратегиня-Герміона Ґрейнджер, то маю розкрити секрет постів, які продають. Бо в мене є величезний список того, що дратує. А я хочу список "мені продали і я плачу від щастя".