Ніхто не знає коли прийде смерть;
Ця жінка – добрий цьому приклад.
Речунґпо, загнуздай свою гординю
Й прислухайся до свого Лами.

Пам’ятай: всі явища у світі –
Ілюзорні й промина́льні,
Як сон із ночі, що минула.

У роздумах
Про нетривалість всього
Серце мені крається за всіх,
Хто сплять у сні оманності життя
Й не можуть пробудитися.
Речунґпо, ти
Пробудився з цього сну?

Що більше медитую
Непостійність всього,
То більше горнуся
До Будди і до Дгарми.
Речунґпо, загнуздай свою гординю,
Прислухайся до свого Лами.

Пам’ятай: це людське тіло,
Спрагле насолод –
Невситний позичайло.
Хоч би як йому ти догоджав,
Воно все хоче більшого.
Хоч би скільки ти за нього дбав,
Воно сіє в розумі
Зерна страждань.
Це тіло – мішок слизі й гною.
Речунґпо, не служи тілові, як богу!

Коли дивлюся в своє тіло,
Я бачу, що воно – фантом:
Може його можна трохи втримати,
Втім вічно йому не бути;
Складене із непостійних елементів,
Воно приречене на розпад.

У роздумах
Про нетривалість всього
Серце мені крається за всіх,
Хто сплять у сні оманності життя
Й не можуть пробудитися.
Речунґпо, ти
Розкусив брехню самсари?

Що більше медитую
Непостійність всього,
То більше горнуся
До Будди і до Дгарми.
Речунґпо, загнуздай свою гординю,
Прислухайся до свого Лами.

Пам’ятай: лиха людина
Завжди нещаслива.
Неопановані думки – причина
Всіх страждань.
Не комизи́сь, Речунґпо!
Слухай, що співаю!

Коли дивлюся
В розум свій, у цей плин думок,
Бачу, він – міраж скороминучий,
Нетривалий, наче птах
Без власного гнізда.

У роздумах
Про нетривалість всього
Серце мені крається за всіх,
Хто сплять у сні оманності життя
Й не можуть пробудитися.
Речунґпо, ти
Піддаєшся своїм думкам?

Що більше медитую
Непостійність всього,
То більше горнуся
До Будди і до Дгарми.
Речунґпо, загнуздай свою гординю,
Прислухайся до свого Лами.

Пам’ятай: людське життя
Наче волосок, обірватись
Може будь-якої миті,
Таке ж бо нереальне й промина́льне,
Як учорашні плани і турботи
Цієї жінки, що сьогодні –
Вже бездихАнний труп.
Речунґпо, не прив’язуйся
До цього життя!
Слухай, що співаю!

Коли у своє дихання дивлюся,
Бачу – воно плинне, як імла,
І проминає у ніщо.
Будь-якої миті може
Раптом і назавжди обірватися.

У роздумах
Про нетривалість всього
Серце мені крається за всіх,
Хто сплять у сні оманності життя
Й не можуть пробудитися.
Речунґпо, ти
Свою сутність усвідомлюєш?

Що більше медитую
Непостійність всього,
То більше горнуся
До Будди і до Дгарми.
Речунґпо, загнуздай свою гординю,
Прислухайся до свого Лами.

Пам’ятай: життя
Серед людей самсарних,
Ця коловерть бажань і нехоті,
Призводить до сум'яття і обра́з.
Ця жінка – добрий цьому приклад.
Речунґпо, не ведися
На поводу самсари!

Коли дивлюся у людей,
Бачу, що вони –
Як перехожі на дорозі:
Зустрічі з ними – тимчасові,
Розлука - надовго.

У роздумах
Про нетривалість всього
Серце мені крається за всіх,
Хто сплять у сні оманності життя
Й не можуть пробудитися.
Речунґпо, ти
Не хочеш зріктися самсари?

Що більше медитую
Непостійність всього,
То більше горнуся
До Будди і до Дгарми.
Речунґпо, загнуздай свою гординю,
Прислухайся до свого Лами.

Пам’ятай: зазвичай багачі
Не вдовольняються своїм достатком –
Така іронія карми,
Приклад марноти самсари.
Гроші та майно, зароблені
Чесною працею чи обманом –
Як їжа та манатки
В підземному сховищі жінки,
Яка вже ось труп бездихАнний.
Речунґпо, цим світом не дурися!
Прислухайся до того, що співаю!

Коли дивлюсь на те,
Що люди мають,
Я бачу, це – як мед
Для бджіл на пасіці:
Тяжке постійне гарування,
Його плоди
Хтось інший ласуватиме.

У роздумах
Про нетривалість всього
Серце мені крається за всіх,
Хто сплять у сні оманності життя
Й не можуть пробудитися.
Речунґпо, ти хочеш
Пробудитися?

Що більше медитую
Непостійність всього,
То більше горнуся
До Будди і до Дгарми.

Закінчивши співати, Міларепа заглибився в стан самадгі і здійснив над померлою жінкою медитацію пхови - переносу її свідомості до вищих сфер; він допоміг їй перенестися в чисту сферу дгармакаї. Тіло ж її вони поховали в баговинні, і рушили далі...

Переклав © Ярослав Литовченко, 2010, 2018, 2024.