Garchen Ratnashri Ukraine | Зі "Ста тисяч пісень Міларепи":(Перший уривок із розділу "ВОСКРЕСІННЯ ...

Зі "Ста тисяч пісень Міларепи":(Перший уривок із розділу "ВОСКРЕСІННЯ ПОМЕРЛОЇ") ... Стара жінка, побачивши їх біля свого шатра, заволала:-- Йоґіни! Душогуби! Ви задумали обдурити й окрасти мене?! Ви, лобуряки, гадали, що я не здатна вберегти своє багатство, своїх овець і коней?! Вважайте, негідники! Намети, що справа, належать моїм синам та онукам. Намети зліва є моїх зятів. Вони порахують вам ребра! Ану, голото, геть звідси!...І схопивши жердину з боку свого шатра, вона жорстоко вперіщила нею Міларепу багато разів. Джєцун же промовив до Речунґпи:-- Сину, коли виникають негативні емоції, одразу ж застосовуй протидію – медитуй терпіння, - і сказавши це, Міларепа заспівав... ... Умостившись на краю піщаника поблизу табору, Джєцун заснув. Прокинувшись наступного ранку, він звіддаля почув голосіння. Незабаром заявився якийсь чолов’яга і, вклонившись Міларепі, звернувся до нього:-- Ламо, та стара жінка, моя мати, померла минулої ночі. Поможіть, будь-ласка, провести її в останню путь. Речунґпа зауважив:-- Дакіні, видно, покарали ту бабцю. І Міларепа з Речунґпою повернулися до табору. Благословивши труп жінки, Джєцун заспівав:Низький уклін Моїм Отцям-Учителям!Благословіть нас пам’ятати Смерть і непостійність.Як споглядаю рідний край, Де колись я жив,Бачу тере‌н непостійності, Наче місто-привид –Воно немов поселення, Насправді ж там нема нічогоКрім спогадів минучості. Я усвідомив –Вітчизна є не вічна, І мене пронизав смуток.Та медитуючи цю непостійність, Моє серце віднайшлоГлибокий спокій сутності.Як споглядаю своїх друзів, Яких я мав колись,Я бачу непостійність товариства, Як у корчмі на ярмарку – Вони немов би нерозлийвода, Та всі уже кудись поділися,Дехто з них помер уже. Я усвідомив –Товариство є не вічне, І мене пронизав смуток.Та медитуючи цю непостійність, Моє серце віднайшлоГлибокий спокій сутності.Як споглядаю все майно, Яке колись я мав,Я бачу непостійний тлін, Що наче мед для бджіл –Заради нього горбатієш, Ним насолоджуються інші.Я усвідомив – Плоди праці є не вічні,І мене пронизав смуток. Та медитуючи цю непостійність, Моє серце віднайшло Глибокий спокій сутності.Як споглядаю явний світ, Я бачу змінні явища –Вони немов веселка в небі, І як веселка розчиняються.Я усвідомив – Явища не вічні,І мене пронизав смуток. Та медитуючи цю непостійність, Моє серце віднайшло Глибокий спокій сутності.Як споглядаю своє дихання, Я бачу його непостійність –Воно як ранішня роса, Що виникає на світанніТа незабаром розчиняється. Я усвідомив –Дихання не вічне, І мене пронизав смуток.Та медитуючи цю непостійність, Моє серце віднайшлоГлибокий спокій сутності.Як споглядаю розум свій, Я бачу його непостійність –Він наче пташеня мале, Що не може втриматись на гілці, А норовить злетіти і упасти. Я усвідомив –Розум є не вічний, І мене пронизав смуток.Та медитуючи цю непостійність, Моє серце віднайшлоГлибокий спокій сутності.Як споглядаю своє тіло, В яке я народився,Я бачу його непостійність, Воно таке ж підвладне смерті,Як і це тіло бездиханне Старої жінки, що померла.Я усвідомив – Тіло є не вічне,І мене пронизав смуток. Та медитуючи цю непостійність, Моє серце віднайшло Глибокий спокій сутності. Всі присутні вразилися цій пісні. Вони сказали:-- Безмозка бабця нашкодила самому будді, який прийшов до її дверей прохати милостиню. Побивши Просвітленого, вона сама накликала собі біду. Її труп віднесли до краю плато. Джєцун сів біля неї, глибоко зосередився і притягнув її свідомість назад до її тіла. По тому він заспівав...Переклав © Ярослав Литовченко, 2010, 2016, 2018.