Під час Другої світової війни німці експериментували не лише з танками, гарматами та авіацією. Окремим напрямком стали дистанційно керовані гусеничні машини, основна ідея яких була доволі проста: доставити великий заряд вибухівки максимально близько до цілі, не підставляючи під вогонь сапера.
 
У німецькій армії використовували три основні зразки такого типу: Goliath (Sd. Kfz. 302/303), Springer (Sd. Kfz. 304) та Borgward IV (Sd. Kfz. 301).
 
Сама по собі концепція виглядала чудово. Маленька або велика броньована машина підходить до цілі, оператор керує нею дистанційно, після чого заряд знищує ціль разом із самою машиною. Але на практиці все було трохи складніше.
 
Найвідомішим представником цього сімейства став Goliath.
 
Перші варіанти отримали електричний привід, пізніше з'явилися модифікації з бензиновим двигуном. Машина могла переносити значний для своїх розмірів заряд вибухової речовини — у джерелі вказується 75–100 кг. Усього було виготовлено 7564 Goliath
 
Наступним кроком став Springer (Sd. Kfz. 304).
 
Він був значно більшим за Goliath і міг переносити вже 330 кг вибухової речовини Цікаво, що Springer відрізнявся від Goliath не тільки розмірами. На ньому передбачалося місце для водія, який міг керувати машиною на основній частині маршруту. Безпосередньо на підході до цілі керування могло передаватися на дистанційний пульт. Тобто людина доводила машину до потрібного району, після чого вже дистанційне керування мало забезпечити фінальну частину маршруту.
 
А от Borgward IV (Sd. Kfz. 301) був уже зовсім іншою історією.
 
Це була найбільша з трьох машин і фактично повноцінна дистанційно керована броньована машина. Вона мала можливість доставити заряд до цілі, після чого саму вибухівку можна було залишити, а машину — вивести із зони ураження.
 
Саме ця особливість принципово відрізняла Borgward IV від Goliath та Springer, які фактично були роботами – камікадзе.
 
Чому це все перестало розвиватись і про подібного роду НРК згадали тільки зараз? Усі три конструкції мали спільну проблему —  для свого часу вони були дорогими, складними та не надто надійними

По суті, Goliath, Springer та Borgward IV можна вважати одними з далеких пращурів сучасних наземних роботизованих комплексів.
 
Звичайно, між ними та сучасними НРК величезна технологічна прірва. У тих машин були дротове або примітивне дистанційне керування, двигуни внутрішнього згоряння чи електропривід і дуже обмежені можливості. Сучасні ж комплекси вже мають камери, захищений зв’язок, автономні функції та значно ширший спектр завдань.

Поділитися новиною| Звʼязок з адмінами

Інстаграм | Міни та кава з канапками!