​Сценарист 30 років намагався зняти «Хід королеви» як фільм. Вийшло, коли історію перестали втискати у дві години

Іноді проєкт роками стоїть на місці не тому, що він слабкий. А тому, що його намагаються засунути не в ту форму.

Режисер Ніколас Роуг якось дав сценаристу Алану Скотту паперовий примірник роману Волтера Тевіса «Хід королеви». Скотт дочитав до місця, де маленька сирота обігрує в шахи прибиральника притулку, і ще до 25-ї сторінки зрозумів: тут є велика історія. Він викупив права, написав сценарій повнометражного фільму й наступні майже тридцять років намагався його запустити.

Режисери приходили й ішли. Бернардо Бертолуччі настільки сподобався сценарій, що він не хотів у ньому нічого міняти, але фільм однаково не склався. Томас Вінтерберґ запропонував свій звичний процес: два місяці жити з командою в будинку посеред данського села й щодня говорити про проєкт. Скотт відмовився. Згодом йому зателефонував Гіт Леджер. Повного метра він ще не знімав, але, за словами Скотта, за десять хвилин було видно, що він уміє. Леджер помер посеред підготовки до фільмування, і Скотт на кілька років відклав проєкт.

Студії відповідали майже однаково: «Ми любимо вашу роботу. Ми любимо сценарій. Принесіть нам щось інше». Фільм про шахи здавався непевною ставкою, а зйомки в кількох країнах — задорогими. Продюсер Білл Горберґ, який долучився пізніше, згадував, що не було року, коли картина не здавалася майже запущеною. І щоразу знаходилася причина, чому ні, часто в останній момент.

І ось нарешті Скотт Френк, давній колега Алана Скотта й Горберґа, щойно зняв для Netflix вестерн «Забуті богом» — теж історію, яку роками марно пробував зробити повнометражним фільмом. Коли платформа спитала, що далі, Френк подзвонив Горберґу: а якщо розповісти «Хід королеви» в довгому форматі?

Горберґ потім казав, що фільм звів би роман до спортивної історії. Серіал дав місце тому, на чому насправді тримається книжка.

У фільмі шахи довелося б стиснути до монтажу, де геній просто виграє партію за партією. Робоче правило команди було таке: кожна партія мусить мати емоційну причину існувати. А сам Френк у кожній сцені гри шукав мінімум шахів, без якого можна обійтися. Партія показувала, що відбувається з Бет, а не працювала довідкою про турнір. За точність відповідав Брюс Пандольфіні — той самий консультант, який допомагав Тевісу з романом на початку 1980-х і, до речі, запропонував йому назву.

Притулок, транквілізатори, прийомна мати, суперники, які стають друзями, — усе це вже не билося за хвилини у двогодинній стрічці, а складалося в ланцюжок причин і наслідків. Видно не лише те, як сильно Бет грає, а й чому контроль над дошкою для неї такий важливий і чому він не рятує поза нею.

Скотт, який колись писав для американського телебачення, одразу подумав про інше: кожна серія має закінчуватися гачком. Першу серію в монтажі вкоротили приблизно на двадцять хвилин, і тепер вона закінчується там, де маленька Бет падає зі стільця. Горберґ сказав, що в цей момент телевізор вимкнув би хіба мрець.

Географію роману теж зберегли. Мехіко, Париж, Лас-Веґас і навіть шматки Кентуккі знімали в Берліні. Те, що робило фільм задорогим, у серіалі стало способом показати, як розширюється світ Бет.

Сам Скотт скептично ставиться до платформ, які розтягують дев'яностохвилинну драму на вісім годин. Але про «Хід королеви» сказав, що матеріалу легко вистачить на сім-вісім. Задумували шість серій. Перша збірка відзнятого тривала близько десяти годин, і вмістити її в шість епізодів, не викинувши великого шматка історії, не виходило. Тому серій стало сім.

Команда не відмовилася ні від Бет Гармон, ні від шахів, ні від траєкторії роману. Вона відмовилася від двогодинного формату, який тридцять років здавався єдино можливим. Іноді, щоб правильно розповісти історію, треба поставити собі просте питання: а це точно той формат, який пасує їй найбільше?

📝Придбати ґайд «Сторітелери»

🎬Підпишись на game of stories