​Pixar не вчить писати історії формулами. Курс студії показує, де історія стає математикою

У «ВОЛЛ·І» є кадри, повністю забиті роботами. Малювати кожного окремо ніхто не збирався. Копіювати одного й того самого — теж не варіант: однакові фігури миттєво вбивають відчуття живого світу. Тому роботів зібрали з набору змінних деталей і порахували, скільки різних істот із цього набору взагалі можна скласти.

Це комбінаторика. Та сама, що в шкільному підручнику.

Такий розбір — частина Pixar in a Box, безплатного курсу, який студія зробила разом із Khan Academy. Там показано, як математика допомагає у виробництві мультфільмів: геометрія для побудови персонажів і декорацій, криві для анімації, комбінаторика для натовпів, розрахунки світла для рендерингу. Звучить як обіцянка, що історію можна скласти за формулою. Спойлер: ні.

Математика не вигадує історію. Вона робить задум видимим.

Хто в кадрі сильніший

Припустимо, у сцені один персонаж має тиснути на іншого. Сценаристка закладає це в конфлікт і в репліки, але співвідношення сил глядач зчитує ще до того, як хтось розтулить рота.

Камеру ставлять нижче й спрямовують угору — персонаж починає домінувати. Другого відсувають углиб кадру, лишають меншим, затискають лініями декорації або ховають у гірше освітлену частину простору. Для глядача це емоція. Для команди, яка будує кадр, — кути, координати, пропорції, перспектива й розрахунок світла.

У курсі під це відведено два розділи: візуальна мова (лінія, простір, форма, тон, колір) і кіномова — ракурси, композиція, монтаж, рух камери. Жодного нового сюжетного повороту в цьому немає. Сторітелінг усе одно є.

Характер як набір чисел

Художниця може намалювати героя м'яким, незграбним чи загрозливим. Комп'ютеру цього замало: «зроби його добрим» — не команда. Тіло треба перетворити на поверхню, поверхню — на керовану сітку, а рух — на послідовність числових змін у часі.

Криві анімації визначають не лише те, куди переїде рука чи голова, а й як саме це станеться: різко, невпевнено, важко чи пружно. Те, що глядач читає як характер, на цьому етапі — соррі, але зовсім неромантично — виглядає як форма кривої.

Де математика зупиняється

Поруч із технічними розділами в ньому стоїть окремий блок The Art of Storytelling, мистецтво оповіді. Сім частин: ми всі розповідаємо історії, персонаж, структура, візуальна мова, кіномова, пітчинг і робота з відгуками.

Тобто Pixar ніде не стверджує, що рівняння вигадає героя, його бажання чи моральний вибір. На ці питання — хто ця людина, чого вона хоче, що їй заважає — доводиться відповідати до того, як почнеться будь-яка математика.

А далі починається переклад. Герой самотній — яким буде простір навколо нього. Світ небезпечний — як поводяться світло, камера й рух. Натовп має тиснути — скільки тіл у кадрі, як вони розподілені й чи лишається герою куди відступати.

Фінал

Сторітелінг у кіно не закінчується на сценарії. Історія проходить через десятки рішень художників, аніматорів, операторів і програмістів, і на кожному кроці питання «що має відчути глядач» перетворюється на «що саме має опинитися в кадрі». Ті роботи у «ВОЛЛ·І» — з того самого ряду: спочатку хтось вирішив, що світ має здаватися живим, і аж потім це стало задачею з комбінаторики.

📝Придбати ґайд «Сторітелери»

🎬Підпишись на game of stories