​Фінчер змусив акторів зняти першу сцену «Соціальної мережі» сто разів. Це його режисерський метод розповідати історії Фільм «Соціальна мережа» — культовий. Один з моїх найулюбленіших. Сценарій Аарона Соркіна неперевершений. І я вже тут писав пост про першу сцену фільму: як вона працює та в чому її важливість. Але є ще один момент: режисер фільму — Девід Фінчер. Ще одна легенда. І знаєте що він зробив, якщо згадати ту саму першу сцену? Змусив Джессі Айзенберґа та Руні Мару зняти приблизно сто дублів. Це такий метод Фінчера. Наприклад, коли він знімав «Загублену», його база була — 50 дублів на сцену, деякі сцени теж виходило за сотку. Ви справедливо хочете запитати: Щоб що? Актори злі та виснажені, знімальний день розтягується, дехто реально скаржиться. Що дає дубль номер сорок, чого не дав дубль номер п'ять?Фінчер має відповідь. Навіть дві. Перша — суто прагматична. Ти витрачаєш чверть мільйона на декорацію, ставиш її в павільйон за кілька тисяч на день, платиш за світло, за велику команду, звозиш акторів з усього світу — і після всього цього мета в тому, щоб швидше їх відпустити? Для нього це не має сенсу. Якщо вже все зібрано в одному місці й коштує таких грошей, безглуздо не витиснути з цього ідеальний результат. Він не хоче потім казати «ну, ми хоча б спробували».Друга відповідь стосується акторської гри. Фінчер зізнавався, що ненавидить старанність у грі. За його словами, десь до сімнадцятого дубля ця старанність зникає. Механіка проста. Перші дублі актор грає. Він пам'ятає, що на нього дивляться, контролює обличчя, «подає» емоцію, старається зробити добре — і цю старанність видно на екрані. Вона й робить гру фальшивою. Але після двадцятого, тридцятого, сорокового повтору свідомий контроль вимикається просто від виснаження. Актор уже не має сил грати — і тоді нарешті починає просто бути. Із нього зникає все награне, і лишається справжня, майже несвідома реакція. Саме за нею полює Фінчер. Тобто дублі — це не страждання заради перфекціонізму. Це інструмент, який стирає з актора «акторство». Утома робить те, чого не може зробити жодна вказівка режисера: прибирає бажання сподобатися.Найправдивіше в людині часто ховається під шаром старанності. Поки ти намагаєшся зробити добре, видно саме твоє намагання, а не тебе. Справжнє проступає тоді, коли контроль слабшає — коли вже немає сил вдавати. Фінчер просто побудував навколо цього цілу технологію: він не пояснює акторові, як зіграти правду, — він доводить його до стану, у якому збрехати вже неможливо.📝Придбати ґайд «Сторітелери»🎬Підпишись на game of stories