ось, лише гляньте!
хіба не видно, що я досі не розтисла щелеп
і далі пишу собі щось попри час і лють?
ось вам оголений орган,
який вирізали на очах у лікарів та інтернів —
аби зусібіч оглянули й ухвалили дефекти,
а потім відправили до холодильника.

ось вона, завершена думка,
для якої я назбирала слова —
розсипані мушлі вздовж лінії тижня.
ось вигадка, цілковито правдива:
я прожила її всю уві сні,
якщо не зраджує пам’ять.

ось вона, прірва
між пристойним і особистим:
розгляньмо звивини одне одного
на сонці під лупою.
слухай: я розповідаю тобі таке,
про що не скажу нікому на світі.
чи ти приймаєш підношення?
клаптик серця, що бережу лишень для тебе?
клаптик, що маю поливати щодня,
аби той не всох,
і я могла вертати до тебе
знову й знову з плодами?
чи ти приймаєш? хіба?

ось і все.
тримай-но.
вірш добігає кінця,
а я втуплюю очі долу,
на мить мені соромно
за власні чари.

вітаю,
після самоспалення
кожен заслуговує на перерву
й приємну розмову
про погоду.

Катерина Балашова
+ сайт авторки

#поезія #КатеринаБалашова

задонатити на розвиток проєкту