Футбол з вертольоту | The Good, the Bad and the CoachВ ці дні відбувається тяжка і непроста ...

The Good, the Bad and the CoachВ ці дні відбувається тяжка і непроста боротьба за життя Мірчі Луческу, боротьба, виграти яку геть складно, хоч сам Містер не раз доводив, що складного перед ним не буває. Мірча Луческу, без перебільшення, змінив український футбол. Цікаво, що мало хто вже згадає іноземних тренерів, які були в «Шахтарі» до румуна. Був Бернд Шустер, ще раніше Невіо Скала. Але справжнім проривом став Мірча, хоча тоді, я чітко памʼятаю, так не здавалося. На момент приїзду в Донецьк Луческу мав за плечима відносно успішний, але всюди недовгий досвід роботи в Румунії, в «Бешікташі» та «Галатасараї», в Італії, причому навіть в «Інтері». Чесно кажучи, Домнул, як тоді прозвали його деякі гострі на язик журналісти, мало де затримувався надовго, тому і в успіх роману з «Шахтарем» геть не вірилось. Але не так сталося як гадалося. Містер на довгі 12 років прописався в Донецьку, а потім плавно перебрався з клубом в Київ після початку російської окупації. З Помаранчевими Луческу виграв все на світі, тут нема навіть що говорити. Був навіть омріяний Ахметовим єврокубок. Про кількість нагород на домашній арені навіть нема сенсу згадувати, це була сама справжня домінація, правління румунського фахівця, який став своїм Лобановським для «Шахтаря».Так, саме з Валерієм Васильовичем напрошується аналогія. Бо це такі справжні фанатики своєї справи, тоталітарні менеджери, які жили футболом і контролювали всі процеси в клубі та команді. Спеціалісти, які виховали цілу плеяду гравців. Про вихованців Мірчі можна написати книги, це були справжнісінькі зірки світового футболу, багато з яких отримали визнання і за межами Донецьку. Разом з тим важко назвати Луческу простим та зручним для всіх. Точно не так, бо по спогадам багатьох причетних людей у румуна був свій метод, своє бачення і вплинути на це не міг ніхто. За якийсь начебто дрібний проступок можна було легко вилетіти з команди, хоча, кажуть, і справедливим він був, завжди відчував нерв моменту. Багато українських гравців, певне, досі ображені на Містера, однак якщо відверто - вони дійсно поступались у майстерності бразильцям, а сам румун любив яскравий та атакуючий футбол: старий «Шахтар» добре закарбувався в памʼяті своїм вмінням виносити суперників, коли вони ловили кураж та фарт. Багато що у карʼєрі Мірчи Луческу може викликати певні питання чи невдоволення. Хтось не може пробачити «Браво, федерація» та постійні ужимки щодо арбітрів. Вболівальники Гірників точно пригадають сенсаційний перехід в «Динамо». Всі ми точно скривимося, пригадуючи похід за довгим рублем за порєбрік. Тут точно варто відзначити, що румун ніколи не був сентиментальним і міг спокійно працювати навіть в рамках запеклих опонентів чи навіть ворогів. Але точно ніхто не заперечить безкінечну любов Містера до футболу, любов на межі з безумством. Уже в своєму похилому віці Луческу не боявся нових викликів. Він сидів в Києві після початку повномасштабної війни. Він намагався вичавити максимум із скромного покоління румун. І навіть оці проблеми зі здоровʼям виникли буквально на лавці своєї команди, де до останнього працював цей, здавалося, енергійний старець. Знову напрошуються аналогії з Васильовичем, але хочеться їх відігнати. Мірча щиро та віддано любив гру, той драйв, жив енергією стадіону та поля. Це справжня рок-зірка від футболу, такий собі Мік Джаггер чи Оззі Озборн тренерського цеху. І навіть цей пост пишеться, коли він до кінця бореться за своє життя, бо хочеться зафіксувати його в памʼяті таким сивочолим мудрецем, з цим хитрим прищуром та іронічною посмішкою. І щоби не сталося, від усіх нас велика дяка за все, бо саме Мірча Луческу і став уособленням нашого футболу на довгі 20 років. Браво, Містер, і аплодисменти вам! PS: текст написаний в рамках традиційної авторської колонки по понеділкам