Футбол з вертольоту | Колосальний камбек Чому повернення Тараса Степаненка в український фут...

Колосальний камбек Чому повернення Тараса Степаненка в український футбол - це добре?Думаю, всі ми трохи здивувались, коли вперше почули про можливість повернення легендарного опорника, ще й не в гранд чи умовне «Полісся», а в амбітний, але дещо обмежений фінансово «Колос». Однак тут треба подивитися на всю ситуацію під різними ракурсами. Тарас Степаненко - фанатик футболу, про це скаже будь-хто, хто колись спілкувався з ним чи його оточенням. Тарас багато років грає у футбол, але волів би грати, певне, ще стільки ж, якби була можливість. Останнім часом його переслідують травми та проблеми зі здоровʼям, однак Степаненко, навпаки, ще більше став приділяти увагу фітнесу, харчуванню, відновленню. Звісно, вже десь пізно, втрачене не повернеш, але продовжити карʼєру реально - особливо коли мова йде про фізично важкий, але не дуже швидкісний та знайомий гравцю чемпіонат. Саме УПЛ в нинішньому варіанті є ідеальним для Степаненка турніром: тягучим, фізично ресурсним, не дуже технічним чи швидким. Треба зрозуміти, що й «Колос» видається оптимальним варіантом. По-перше, його затвердив тренер, що важливо. Клуб бореться за високі місця, але без тиску амбіцій «Полісся», де до того ж дуже висока конкуренція в складі. У команді з Київщини є купа вікових футболістів - Цуріков, Бондаренко, Бурда. В центрі поля в силу певних причин виник дефіцит на позиції опорного - то чому не підсилити гравцем, який має «колосальний» (така гра слів) досвід та є безкоштовним. Він точно зможе передавати досвід тій талановитій молоді, яку зараз намагається інтегрувати Костишин за протекцією клубу. До того ж фінансово, думаємо, Степаненко пішов на значну знижку, що може дозволити собі лише матеріально забезпечений фанатик гри. Окрім того і клуб, і всі ми отримуємо «плюс один» в карму до громадського інтересу. Завжди приємно, коли легенди приїжджають грати на батьківщину. Той же Ярмоленко, якщо брати свіжі приклади. Цікаво для нейтрального глядача, коли зірка, хай буде вікова, продовжує карʼєру на відносній периферії. Ми памʼятаємо «Минай» багато чим по Мілевському та Селезньову, є й інші, більш далекі спогади, типу Одонкора в «Говерлі». Це точно цікаво і привертає увагу до «Колоса», який, в цілому, в силу обʼєктивних причин увагою обділений. Варто зрозуміти і практичні речі. Степаненко має будинок біля Києва, що потребує увагу, має батьків, яких теж вряд чи бачить часто. До того ж він активно вчиться на менеджерських курсах в рамках УЄФА, а «Колос» якраз славиться своєю сімейністю та ламповістю, тому якщо Стьопа зачепиться там, то отримає унікальний шанс в подальшому реалізовувати свої менеджерські задумки - вряд чи це реально в іншому місці, особливо в умовному «Шахтарі». Ну і дрібниця, але з іншої сторони ні - у «Колоса» є чудова база, з усіма тренажерами, харчуванням, відновленням, де просто не дуже охоче живуть молоді футболісти (бо трохи глухомань), але вона є ідеальним місцем для Тараса, про що він уже розповів у інтервʼю для каналу Володимира Звєрова. Можливо, у всіх нас, зокрема у мене, автора допису, грає ностальгія по довоєнних світлих часах, по золотому періоду українського футболу, частиною якого ще встиг стати Степаненко, мабуть, один із останніх представників довоєнної УПЛ. По виступах за збірну, яка досі не може знайти «ідеального Степаненка», по звитягах в єврокубках. Звісно, це все минуле і такого більше не буде. Сам Тарас розуміє, що зараз йде якщо не останній, то точно передостанній етап його карʼєри. Ми не чекаємо чудес, думаю, він сам теж все усвідомлює, але можемо просто ще раз, можливо, востаннє насолоджуватися і трохи сумувати, поки ще в УПЛ грають Степаненко і Ярмоленко. PS: це авторська понеділкова колонка, якщо вам подобається наша традиційна рубрика чи наш канал в цілому, підтримуйте нас матеріально: https://send.monobank.ua/jar/6USVbrKqSE.