Вони довго до неї йшли, особливо Ліліан.

Чемпіон світу народився на Гваделупі у злиднях, і в пошуках виходу матір переїхала до Парижа одна, аби працювати і зрештою перевезти до столиці своїх дітей.

"Сірникові ноги" – так називали хлопця, який очевидно недоїдав.

Ну, і ще "Професором", бо любив читати.

Мартін Лютер Кінг, Малколм Ікс, Еме Сезар, Леопольд Сенгор, а в навушниках Боб Марлі та Майлз Девіс – що ж тут дивного? Логічно, Тюрама тягнуло до своїх.

Арсену Венгеру в Монако було начхати, що він там читає – головне, що Тюрам міг закрити будь-якого опонента. Неймовірно чіпкий, агресивний був захисник хоч у центрі, хоч на фланзі.

З ним погодився і Еме Жаке, який зробив Ліліана основним правим беком збірної Франції прямо на Євро-1996, посунувши іншого гваделупця Жослена Англома:

"Взагалі-то я був латералем, а він – центральним. Так робити не слід. Але для блага команди так було правильно".

А вже за тим – трансфер до Парми, де Буффон, Каннаваро, Верон, Креспо, К'єза, Аспрілья...

Ух!

У першому сезоні Ліліана в Пармі вони фінішували 2-ми, поступившись Ювентусу лише на 2 очки. Далі – здобули Кубок УЄФА.

А Мундіаль-1998? Хто був найнадійнішою опцією "Ле Бле"? Ефект Мандели підкаже, що Зінедін Зідан, але куди там! Золотий м'яч турніру отримав Роналдо, срібний – Давор Шукер, а бронзовий – він, Тюрам.

Його автобіографія так і називається "8 липня 1998 року" – день півфіналу з Хорватією, де він забив єдині голи у 142 матчах Францію. Між іншим, рекорд.

Лонгрід про футбольну династію Тюрамів до матчу Інтер - Шахтар читайте повністю тут.