Бачили новину, що іранські футболістки втекли до Австралії, де попросили політичного притулку? Так воно завжди було з диктатурами. Мартіна Навратілова, Хоель Касамайор, Ференц Пушкаш і ще море атлетів тікали і робили кар'єри в країнах, де над головою не висів ненависний Старший брат. А скільком втекти не вдалося і їх чекала біда... У 1940-50-х грав за угорський Уйпешт такий собі захисник Шандор Сюч. Добре грав! Настільки, що поїхав би на ЧС-1954, якби влітку 1948-го не зустрів на озері Балатон співачку Ержебет Ковач. Вона була там зі своїм чоловіком, піаністом Ласло Борошем, що був великим фанатом і на свою голову познайомив родину з зіркою футболу. Ержі було 20, Сючу - 27. В обох свої сім'ї, діти. Тим не менше, вже скоро вони зажили разом на зйомній квартирі. Ну, а ще за пару місяців Сюча викликав до себе президент Уйпешта Шандор Чакі, щоб відчитати - мовляв, суперечить твоя поведінка соціалістичній моралі. Кидай співачку, вертайся в сім'ю, а як ні - тобі кінець. Не чекаючи кінця Сюч та Ковач порадилися і вирішили втікати до Австрії."Шаньї першим запропонував. Це було єдине прийнятне рішення - забиратися геть. Він сказав, що через друзів отримав пропозицію з Мілана, і що має помічника, що допоможе. За свої послуги той вимагав півкіло золота і 5 тисяч доларів. Коли я вперше його побачила, він відводив очі. Але я нічого не сказала", - розповідала Ержі через десятиліття.
"Наша подорож була фатальною. Причому були ж певні ознаки, але ми були занадто наївні. Наш "помічник" попросив Шаньї дістати пістолет і направити на нього - нібито, так треба. А тоді раптом вискочили солдати. Вони нас арештували і кудись повезли. Мене вони роздягнули догола нібито для обшуку зовні та зсередини. Ніколи не забуду. І каблучку вкрали".
Авжеж, "контрабандист" був агентом спецслужб. Ержі Ковач як приватну особу за спробу втечі з соціалістичного раю засудили до 4 років тюрми. Ну, а Сюч грав за Уйпешт - клуб поліції, тож його дії інтерпретували як державну зраду. Ференц Пушкаш та Йожеф Божик день в день просили за нього у міністра оборони Міхая Фаркаша, але безнадійно. Рішення вже прийняли, і 4 червня 1951-го футболіста розстріляли. Ніхто не знає ні імен виконавців, ні місця поховання. Лише після демократичних змін у 1989-му преса надрукувала його некролог, а Ержі змогла розповісти свою історію. Мало що на світі є страшніше за тоталітарну диктатуру, і якщо вже іранкам вдалося втекти - що ж, за них варто порадіти.